BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 23 (467), вівторок
8 лютого 2000 року


  1. ПЕРША СТОРІНКА
    • Підірваний мир: ОЛЬСТЕР
    • Кабул – Лондон транзит: ТЕРОРИЗМ
    • Лазаренкові сидіти ще два роки?
    • 50 днів прем’єра Ющенка
    • Уряд звинувачують у розпалюванні війни
  2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
    • Кілька слів
    • Епідемія все ще триває
    • Майорів-дебоширів ніхто не звільняв
    • Чи буде потоп на Львівщині?
    • РЕЙТИНГ ЗГАДУВАНОСТІ
  3. НАША СТОЛИЦЯ
    • І НАШИМ І ВАШИМ. БІЛЬШЕ ВАШИМ
    • Зухвалого грабіжника впіймали на місці злочину
    • “Колос” наливається життям
    • архіваріус: Про що писали газети...
  4. ПОСТУП З КРАЮ
    • краєвид
    • Лазаренкові сидіти ще два роки? (Закінчення)
    • Україні загрожує диктатура?
    • СБУ проти ідеології
    • ПРВУ ЧУЄТЬСЯ НА СИЛІ
    • ВІД НЕВДАЧ МОЖНА ЗАКОДУВАТИСЯ
    • Семиноженко зберіг мандат
  5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
    • край
    • 50 днів прем’єра Ющенка (Закінчення)
    • Ісареску реанімує економіку
    • СВІТ
  6. ПОСТУП У СВІТ
    • СВІТоогляд
    • Підірваний мир
    • Репресії проти католиків
    • Кабул – Лондон – транзит
    • Варварська держава
  7. ПОСТУПІ ОЛІГАРХІВ
    • Різдво політичного монстра
  8. АРТ-ПОСТУП
    • Невже одним музеєм у Львові стане менше?
    • Благословенний у Ватикані
    • Точки взаємодотику нашого конструктивізму
    • Євангелія на склі
    • Пластика національного краєвиду
  9. ДИСКУРС ПОСТУПУ
    • Синдром роздвоєння
  10. ДОСЛІДЖЕННЯ І ТЕХНОЛОГІЇ
    • ЕВРИКА
    • Дослідження “закритої теми”
    • НАСА сподівається
  11. СПОРТ-ПОСТУП
    • У Львові ледь не сталася сенсація
    • Тепер на черзi Марокко
    • У гру вступає Німеччина
    • СПОРТ-БЛІЦ
  12. ПОСТ-SCRIPTUM
    • КАЛЕНДАР
    • Маленькі історії про великих людей - ІІ
    • АСТРОПРОГНОЗ
pp_23_8  
 АРТ-ПОСТУП 
СТОРІНКА 8
№ 23 (467), вівторок
8 лютого 2000 року

Невже одним музеєм у Львові стане менше?

Стефан ЗИЗАНІЙ

ЕНГАРМОНІЙНЕ

Як стало відомо “Поступу” з анонімних джерел, на обласному рівні обмізковують справу Музею релігії. Внаслідок цього ворушіння звивинами цілком можливо, що музей... ліквідують, а його збірки розформують (іконопис – до Національного музею у Львові, решту експонатів – до Історичного музею, звідки їх було й узято, а велику колекцію Тор – до відроджуваного Степаном Павлюком за президентським натяком музею юдаїки, хоч за всіма релігійними приписами Святе П’ятикнижжя, яке не використовують для культових потреб, треба ритуально закопати в землю).

У самому ж Домініканському костелі та трапезній (у якій тепер з Музеєм релігії творчо співпрацює концерн “Сімекс”) буде безроздільно панувати церква. Хоч, коли по правді, то й церкві не завадило б мати коли не Музей релігії, то музей церковного мистецтва вже точно. Така наукова й водночас експозиційна установа принесла б користь і церкві, і мирянам. До речі, церква мала б щасливу нагоду офірувати на реставраційні потреби чи на новітнє сакральне мистецтво... Однак ця реорганізація також потребує плекання музейної установи. А це, самі розумієте, зайвий клопіт. Історія із музеєм Федорова стала першим і, на жаль, симптоматичним прикладом у місті, коли церква відмовилася від подібного сусідства. Ні, вона відремонтувала споруду, навіть замовила сучасний декор із художнього металу, але не захотіла репрезентувати один з осередків давнього друкарства. А шкода, – одне іншому б зовсім не вадило.

За тих обставин, у яких опинилися більшість дрібних (у тому числі меморіальних) музеїв Львова, подібні плітки, що точаться довкола Музею релігії, ймовірно, таки мають реальне підґрунтя. Причому це не скидається на безпредметне пашталакання, а свідчить про неабияку занепокоєність місцевої інтелігенції долею таких вже нечисленних осередків культури. Дехто висловлює і зовсім крамольні думки: а чому б, наприклад, нам не мати таки Музею історії релігії й атеїзму? Якщо східноєвропейські країни колишнього соцтабору задля виховної мети вважають за доцільне організовувати музеї тоталітаризму, то чому нам не можна мати Музей атеїзму, експонати якого прислужилися би ліпшому вивченню згубного впливу цієї форми суспільної свідомості? Господи, хто б міг подумати, що наших людей так гризтиме відсутність маятника Фуко! Бідолашне вагадло зараз пилюжиться десь на хорах Домініканів, і невтямки йому, що колишніх єретиків  понтифік Іван-Павло II неначебто реабілітував, а Земля неначебто ще й досі обертається, і проблеми на ній множаться і множаться... Та ще й так, що обласному управлінню культури вже з ними не впоратися. А як же хочеться позбутися болючої вавки – і тоді питання фінансування, охорони, опалення, підвищення кваліфікації кадрів тощо вирішаться самі собою. Бо нема музею – нема проблеми. Дайош розбудову державності шляхом ліквідації музеїв! Гура-а-а-а-а!


Благословенний у Ватикані

Олена КИРИЛОВА,
методист Національного музею у Львові

На проспекті Свободи, 20 триває виставка живопису й графіки до 60-річчя професора ЛАМ, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка 1995 р. Миколи Бідняка. За кілька днів виставка зібрала стільки відвідувачів, скільки не спромагалася жодна з експозицій цього музею. Вчасна пресова розкрутка спричинила не тільки глядацький ажіотаж, а й шалений касовий успіх. Неабияку роль у зацікавленні виставкою зіграло й захоплення львів’ян мужністю художника зі складною долею, яка позбавила його обидвох рук.

Представлені Миколою Бідняком твори різні за тематикою, технікою й жанрами, але “їх вирізняє передовсім професійна довершеність, оригінальність задуму. Експозиція із 60 малярських і графічних творів дає уявлення про характер, стилістику та творчу манеру митця, засновану на неореалізмі фігуративного мистецтва, яке художник намагається збагатити найперспективнішими знахідками модерного мистецтва XX ст. У творчості Миколи Бідняка оригінально поєдналися дві культурні спадщини: українська й канадська. Причому остання стосується більшою мірою технічної й формальної винахідливості пейзажиста. Особливим у його картинах є імпресіоністично-символічне використання різних прикмет світла, завдяки яким художник досягає ефекту замряченого краєвиду чи яскравого променіння ікон. Микола Бідняк є талановитим колористом, але кожна його композиція, навіть найбільш мальовнича, спрямована інфраструктурою динамічних ліній. Новатор сучасного іконописання, Микола Бідняк активно використовує українську історичну та християнську символіку. Його імпресійні фрески оздоблюють стіни церков в Оттаві та Кіченері. А в представлених на виставці іконах “Богоматір” (1981), “Спас” (1987), “Чорнобильська Богородиця” (1992) давньовізантійські і давньоукраїнські традиції іконописання 14-16 ст., візантійське малярство пізніх епох та візантійські впливи в італійському мистецтві проторенесансу поєднуються з власними іконописними образами. Вишуканою композиційною стилістикою, монументальними силуетами постатей, поєднанням експресивних кольорів і золотого тла, графічно чітких ліній і абстрактного світла ікони Миколи Бідняка справляють сильний емоційний вплив, виказуючи, окрім таланту митця, ще й глибокий його інтелект та ерудицію, мужність патріота і громадянина”.


Точки взаємодотику нашого конструктивізму
Враження по виставці Алвара Аалто

Наталя КОСМОЛІНСЬКА

АРХІТЕКТУРА

Оглянувши виставку в Палаці мистецтв, присвячену 100-річчю з дня народження одного з найвідоміших архітекторів XXст., професор відділу дизайну архітектурного факультету Львівської політехніки Ярослав Максименко зауважив, що стиль конструктивізму з не меншим успіхом можна вивчати й на місцевих прикладах.

Світова архітектура, розпочавши XX ст. рафінованим стилем модерн (сецесія, югендштіль, ар-нуво), швидко знудилася цією витонченістю. Споруди-рослини зростали занадто повільно, а естетизація кожного сантиметра життєвого простору виявилася дорогим задоволенням. Буйні джунглі модерну, заледве прорісши, вичахли в розпеченій революціями та світовою війною атмосфері 20-х рр.

Але запропонована модерном ідея висунути на перший план функціональність конструкції, щоб саме вона визначала зовнішній вигляд споруди (у попередні століття в архітектурній практиці наріжним каменем була лише естетична ідея зовнішньої форми), прищеплена на вигонистий паросток науково-технічного поступу, дала настільки вдалий плід “конструктивізму-функціоналізму”, що світ користається ним дотепер. Програму цього стилю докладно розробили і випробували у Баухаузі та голландському об’єднанні “Де Стейл” Вальтер Гропіус та Міс Ван дер Рое. Але вимріяні теоретиками гармонійні споруди для людини майбутнього з її опоетизованою патетикою суспільного життя і відреченням від буржуазно-міщансько-родинних вартостей були занадто ідеально-утопічними навіть для авторів. В. Кандинський, який викладав у Баухаузі теорію кольору, почувався настільки незатишно у його довершених акваріумах зі скла й бетону, що мусив задраповувати особисті апартаменти. Цей теоретичний перегин вдало компенсувала творчість Ле Корбюзьє.

Відтоді краса функціональної форми постає через свою максимальну зручність у вжитку. “Все функціональне – красиве!” – засада, яку сповідує світова архітектура і дизайн відтоді й донині. А звідси й похідні: відмова від декору, орієнтація на найновіші технології й матеріали, намагання максимально здешевити вироби. Тоді ж в обіг входить термін “промислове мистецтво”, й інтуїтивний творчий пошук гармонії форми поступається пошуку тої ж таки оптимальної форми, але вже інженерними методами. Після II світової війни конструктивізм стали називати функціоналізмом або інтернаціональним стилем. Алвару Аалто вдалося збагатити його естетику національними традиціями. Використовуючи гнучкість і пружність деревини, архітектор створював виставкові павільйони, концертні естради, а згодом переніс криволінійні площини стель і стін, вільне планування в різних рівнях, взаємопроникнення внутрішнього простору і природного оточення у проекти більш грандіозних споруд. Архітектор фінського функціоналізму, сприймаючи просторово-предметне середовище як єдиний ансамбль, повернув у побут природні матеріали і суттєво розширив регістр органічних форм, запропонувавши нові технології виготовлення меблів. У його стільцях і шезлонгах акумульовано стільки енергії, що вони видаються спроможними рухатися, мов живі. Шкода, що на виставці чіпати їх було суворо заборонено. Хоч дуже хотілося зважитися на таку “точку взаємодотику”.

І якщо про меблі Аалто львів’яни можуть тільки мріяти, то мешкати в будівлях, що мало чим відрізняються він тих, які були репрезентовані на виставці, вони таки можуть насправді! Чого-чого, а споруд у стилі конструктивізму у Львові не бракує! Окрім численних “люксів” і “напівлюксів”, що й дотепер є житлом, яке котирується найвище, маємо взірці голландських споруд, якими не соромно похизуватися перед Європою. Це і славнозвісний будинок Шпрехера (арх. Ф.Касслер, 1928 р.) на Академічній, тепер сумновідомий всюдисущим “Мак-Дональдсом”, і споруда Міських електричних закладів (тепер СБУ) на вул. Вітовського (арх.
Т. Врубель і Л. Карасінський, 1936 р.), і запроектований цими ж архітекторами Будинок комунальних працівників (тепер Палац культури ім. Хоткевича), це й РОКС, побудований 1938 р. за проектом варшавських архітекторів Р. Мюллера і Г. Заремби. А забудова 30-х років вулиці Сахарова архітектором
М. Штадлером! А велична споруда костелу Остробрамської Божої Матері на Личакові, побудована Т. Обмінським на поч. 1930-х р. Навіть Сокаль має дещо менший, а проте зграбніший і довершеніший костел у цьому стилі. Апофеозом конструктивізму можна вважати житловий будинок на вул. Саксаганського (арх. З. Варджала, 1938 р.), довершена крива фасаду якого варта не тільки виставки, а й... ремонту! Утім, ці мрії не для Львова, де спокійно валиться ренесанс – і ніхто не журиться невідшкодованими втратами.

Знайомство із доробком Алвара Аалто не тільки поглибило знання Львів’ян з історією світової архітектури й дизайну, а й укотре переконало, що Львову ніщо європейське не чуже, і наші зразки не гірші за будь-чиї. Лишається тільки сподіватися, що колись нарешті будуть відреставровані пам’ятки львівського конструктивізму. Чи для цього треба зачекати, коли виляжуть всі будинки доби ренесансу, бароко, маньєризму, класицизму, бідермаєра, еклектики, історизму, модерну? Було б незле також фахово насвітлити львівський функціоналізм і влаштувати цій фотовиставці переможне культурно-освітнє турне “Европами” й “Гамериками”. Переконана, її ефект перевершив би враження від виставки Аалто!



Євангелія на склі

Відкрита наприкінці минулого тижня в одному із залів Національного музею у Львові виставка малярства на склі Тараса Лозинського є логічним продовженням теми 2000-го християнського ювілею, який перед тим репрезентували тематична експозиція “Різдво Христове” в давньоукраїнській іконі із фондів музею, іконографічний цикл мініатюр “Різдво” Костя Марковича і триптих батька й сина Отковичів.

Невеличке за форматом малярство на склі Тараса Лозинського, здавалося, не лишає непрочитаною жодну євангельську оповідь чи притчу, відходячи від банальної ілюстративності в бік творчої інтерпретації відомих сюжетів Святого Письма. Життя Ісуса Христа від його приходу в наш світ у людській подобі – навчання, проповідницька діяльність, офіра, страждання, смерть і воскресіння – переосмислено художником в експресивній графіці, яка передує колористичному виповненню картин. “Поступу” вже доводилося демонструвати львів’янам абсолютне несприйняття творчості Тараса Лозинського парафіянами церкви Різдва Івана Хрестителя в містечку Винниках, яким він подарував оригінальний іконостас, виконаний у техніці традиційного українського малярства на склі. Ще один іконостас Лозинського встановлено в церкві Трьох святителів у селі Воля Гомулецька Жовківського району. На парафіяльні смаки через експресіоністську манеру живописові Тараса Лозинського відмовляють у професійності. А дарма. Темному народу варто зайвий раз наголосити, що Тарас Лозинський – художник професійний, бо у його творчій біографії не тільки великий практичний стаж роботи оформлювача, а й навчання 1976-81 рр. у Львівському поліграфічному інституті, праця художником-реставратором наукових майстерень з реставрації живопису Держбуду України, викладацька робота за фахом. А власне малярство Тарасові пощастило студіювати у Романа Сельського та Володимира Патика. Очевидно, що коли художник прагне вчитися в авторитетних педагогів і першорядних митців, це вже свідчить про нього позитивно. До того ж, п’ять робіт Тараса Лозинського є у збірці Ватикану. Цікаво, чи стали б там тримати щось огидне з погляду християнської моралі? А власне так сприймають деякі наші краяни твори Тараса Лозинського. І критики вкупі з істориками мистецтва чомусь не поспішають розвіювати упереджене невігластво загалу, який воліє задовольнити своє розуміння сюжету “Добрий пастир” чи “Христос з учнями серед житнього поля” не малярством на склі Тараса Лозинського, а відомими солоденькими ерзацами з кічка.

Пластика національного краєвиду

Та все ж таки Національний Музей знає, чим догодити глядачеві, який на дух не переносить експериментів і творчих трансформацій фігуративу. Для цієї аудиторії – свій цімес. Поруч із залом, де виставлено малярство Лозинського, все ще триває виставка етюдів і рисунків Михайла Добронравова – художника, який від 1946 р. понад тридцятиліття був активним учасником мистецьких  процесів Львівщини. З огляду на це його виставка має не тільки мистецьке, а й неабияке документальне значення, бо своєрідно характеризує львівське мистецьке життя періоду 60-70 рр. Стара школа доброго реалізму в пейзажі і психологізму в портреті. Виставка сформована з робіт

М. Добронравова, подарованих Національному музеєві у Львові Іриною Жук. Колекція налічує 2000 живописних і понад 1000 графічних начерків і підготовчих малюнків. Олівцеві й вугільні шкіци академічних постановок оголеної натури, етюди до пейзажних творів, студії до портретів представляють автора перфектним рисувальником та незгіршим колористом, якому притаманний імпресіоністичний характер фіксації кольорових співвідношень як краєвидних, так і жанрових замальовок.
 
 

 

Самая актуальная информация складской комплекс у нас на сайте. ; диски сцепления цена