BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 22 (466), субота
5 лютого 2000 року


  • [ст.1 (p.1)] - PDF
    Політичний спів нового тріо
    1. ПЕРША СТОРІНКА (нема)
    2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
      • Кілька слів
      • Лютий – ще за старими тарифами
      • Навчання у школах відновлено
      • Контроль за цінними паперами
      • Виконавці звітуватимуть, а слухатимуть всі
    3. НАША СТОЛИЦЯ
      • ВСТАНОВЛЕНО ТАРИФИ НА ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ
      • Бізнес-інкубатор для кіндерів
      • У Львові відбудеться зустріч австрійських і українських бізнесменів
      • Завершено операцію “Зброя”
      • архіваріус: Про що писали газети...
    4. ПОСТУП З КРАЮ
      • краєвид
      • Ліві сплять на холодній підлозі - Але на компроміс не йдуть
      • Скорочувати – означає збільшувати (Закінчення)
      • Посол спростовує Financial Times
      • БЕЗВІЗОВИЙ РЕЖИМ ДЕНОНСОВАНО
      • Справа “Політики”:епопея триває
    5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
      • край
      • “Верховний Суд – ворог своїй державі?” (Закінчення)
      • Гроші для країн, що розвиваються Україну цей потік омине
      • СВІТ
    6. ПОСТУП У СВІТ
      • СВІТоогляд
      • Капітуляція Прімакова
      • Без автономії
      • Економічна ампутація
      • На порозі путчу?
    7. ПОСТУП У ТЕЛЕВІЗІЮ
      • ТБ і український “шоу-бізнесок”
      • Ще одна версія пороку
      • TV - новинки
    8. АРТ-ПОСТУП
      • Арт-новини
      • Уродинний концерт рок-н-ролу в “Ляльці”
      • Премія Ліги меценатів для “Української книгарні”
    9. ЦЕРКВА В ПОСТУПІ
      • Львівські церкви, костели та й інші Божі доми
    10. РЕЙТИНГ У ПОСТУПІ
      • Перші позиції за номінаціями
      • Дещо з приводу критеріїв
      • Мистецьке життя – це конкуренція без орієнтирів
    11. СПОРТ-ПОСТУП
      • Бенефiс харкiв’ян
      • “Динамо” – чемпiон!
      • Бубка повернувся
      • У Відень по медалі?
      • Перше коло – без несподіванок
    12. ПОСТ-SCRIPTUM
      • КАЛЕНДАР
      • Шпигунство для чайників: 007
      • Гороскоп
  • pp_22_8  
    АРТ- ПОСТУП 
    СТОРІНКА 8
    № 22 (466), субота
    5 лютого 2000 року

    Арт-новини
    Краєвиди у монотипії

    Персональну виставку Олега Якимовича у доброчинній галерея “Яровіт” дуже щиро привітав наставник молодого художника Михайло Безпальків, який, власне, і прищепив у Львівській академії мистецтв своєму студентові смак до монотипії. Пейзажі Олега Якимовича зворушують спонтанною емоційністю і пошуками гармонії в картинах природи. Хоч сам художник не від того, аби мати справу не тільки з кольорами, а й з металом. У збудованій власноруч кузні він реконструює ошатно оздоблену зброю японських самураїв та їхні обладунки із ретельною доскіпливістю, самотужки вивчаючи історію східного мистецтва.

    Кришталеві чари

    У Палаці мистецтв до акції “Музей скла у Львові” долучилася сторінка персональної виставки заслуженого художника України Олександра Ласовського, який від 1994 р. працює головним художником фірми “Райдуга” – одного з найбільших підприємств у царині виготовлення кришталю. На думку проректора ЛАМ Андрія Бокотея, у творах Олександра Ласовського “безмежність творчої фантазії перевтілюється в конкретну скляну форму, розмаїття декору, що підпорядковується технологіям виробництва, – все це необхідно талановито поєднати і створити красу. Маємо унікальну можливість зіставляти створення промислового взірництва склопосуду для тиражування та створення авторських ансамблів, виконаних у єдиному примірнику”.

    кава “під клепсидрою”

    Після того, як Влодко Кауфман зрепрезентував першу частину  проекту “Час-Константа”, мистецьке об’єднання “Дзиґа” вирішило пригальмувати калейдоскопічне мерехтіння виставок, творів, візій та персонажів у галереї під чорним склепінням, влаштувавши там довготривалу експозицію львівської графіки, пластики дрібних форм та антикваріату. Позавчора за адресою, відомою навіть збожеволілим персонажам “Майстра і Маргарити”, транспонованим Ф.О.-П.А. Булгакова до Львова, було відкрито “антикварну” каварню “Під клепсидрою”. На відкритті прозвучали декламація сторінок цього квазішедевру та вівати митцям і “Дзизі”. Окрім доброї кави, під клепсидрою директор галереї Леся Антонович заанонсувала перелік вельми цікавих акцій: 10-26 березня – проект Володимира Кауфмана “Час-Константа”. Акція II: “З других рук”. Від  травня – презентація виставки Професійної асоціації художників та майстрів-вітражистів. 26 травня – 11 червня – проект “Бєла Русь” (Білорусь, Польща, куратори – Сергій Сініцин, Україна, та Лєон Тарасович, Польща. 19 червня – 2 липня – персональна виставка Володимира Пінігіна. 1-17 вересня – проект Володимира Кауфмана “Час- Константа”. Акція III: “Лапання часу”. 1-19 грудня – персональна виставка Романа Романишина. Отже, нарешті й у Львові з’являється нетіньовий арт-ринок. Бо все, виставлене в “Дзизі”, можна купити! Браво!



    Уродинний концерт рок-н-ролу в “Ляльці”
    Степан ЦЕПЕРІВ

    У “Ляльці” ще таких уродин не було. Як правило, уродини – то приватна вечірка близьких та друзів. У випадку з Олегом Калитовським поняттям “уродини” знівелювали, бо, як запевняли організатори, то не просто день народження популярного радіоведучого, музиканта й поета (у миру – Калича), а й загалом рок-н-ролу.
    Чи збігаються дати народження Калича та рок-н-ролу, сперечатись  не стану, бо минулого четверга у “Ляльці” було вдало поєднано ці дві урочисті події. Більше того, одне свято доповнювало друге. Власне, таке право маніпулювання цими датами Олег Калич, один з небагатьох у Львові “заслужених діячів” рок-н-ролу або ж ритм-енд-блюзу чистої води, справді заслужив. Того вечора ніхто навіть не помітив, що рок-н-рол зістарівся ще на 365 днів, або що Калич став поважнішим на один рік. І як доказ тому – майже ніхто з присутніх не знав, скільки ж насправді йому “стукнуло”.

    Отже, у “Ляльку” прийшли друзі, серед яких були гості з Канади, і просто шанувальники доброї музики, щоб у тій чи іншій мірі бути разом з Каличем. Бо він таки сприяє створенню дружньої атмосфери. Незважаючи на прогнози багатьох скептиків, усі столи та стійки коло бару були заповнені, переважно молодими людьми, які прийшли на виступи молодих львівських рок-гуртів. Не міг не тішити вуха перфектний звук, що буває “тільки по великих святах”. Першими на сцену пропустили гостей зі Стрия – акустичний проект “Ел. Давінчі”, аби ті нагадали “раннього” Калича, коли той тільки починав пошуки себе в музиці. Після них молодь “кайфувала”, щоб не говорити більше, від виступу “Годо”. Олег – вокаліст “Годо” – належить до друзів Калича, висловив  захоплення від того, що знає таку відому людину. А Калич провокуюче заявив, що “Годо” показало на сцені не все, на що здатне. Далі був виступ рок-н-рольної групи Red А, проте вже всі з нетерпінням чекали на блюз від Калитовського. І нарешті “Блюз-плюс”, хоча  Калич у тій же “Ляльці” нещодавно казав, що “Блюз-плюс” більше не буде виступати. Та блюзове свято проникало в усіх й усе: публіку, котра сиділа за столиками, за стійками бару чи танцювала біля сцени. У чому краса блюзу? Мабуть, у тому, що це музика душі, розпач серця, крик з нутра, музика дещо трагічна, а людям завжди кортить афектацій. Поезія Калича теж пронизана блюзом, а додати до цього ще неповторний блюзовий вокал Калича! Ніхто з присутніх не міг утриматись від аплодисментів. Каличу дарували навіть те, що той обливав пивом публіку під час виступу (зазвичай це вважають неетичним). Але не подобатися цей співак не міг.

    Завершували вечір, за висловом Калича, “дамські” команди: “Королівські зайці” та “Базука-бенд”. Отже, можемо подякувати Каличу не тільки за те, що він є, а й за те, що плідно творить. Класно було б, якби уродини рок-н-ролу стали традиційними. Та навіть якщо ця традиція не приживеться в “Дзизі”, день народження Калича відмінити вже не зможе ніхто.
    P.S.  Інтерв’ю з Олегом Калитовським читайте в одному з наступних чисел “Поступу”



    Премія Ліги меценатів для “Української книгарні”

    Нещодавно львів’янам приємно було дізнатися із повідомлення в “Літературній Україні” від прес-служби Ліги українських меценатів, що одним із цьогорічних номінантів премії ім. Дмитра Нитченка стала Ольга Огризло – директор “Української книгарні” у Львові. Ця унікальна книгарня визнана взірцем творчого підходу в книготоргівлі: підготовкою презентацій новинок у книгарні, бібліографічних довідок і оглядів для бібліотек. Премію ім. Дмитра Нитченка засновано Лігою українських меценатів та родиною світлої пам’яті Дмитра Нитченка – українського письменника, що мешкав у Австралії. Згідно з положенням про цю премію, вона присуджується людям, які активно пропагують українську книжку.

    Варто нагадати, що свого часу Ольга Огризло, як директор “Української книгарні”, на День Львова отримала нагороду від міського голови Василя Куйбіди за те, що була визнана громадою міста найліпшим книготорговцем. Восени на Форумі книговидавців  Ользі Огризло за її ініціативну діяльність було вручено відзнаку – диплом, тиснений на шкірі, роботи львівського художника Ігоря Копчака. Нещодавно в пілотному числі суспільно-релігійної газети “Арка” було вміщено розповідь про Ольгу Огризло та її заклад. Помітили “Українську книгарню” й на вищому рівні. А наслідок – таке загальнонаціональне визнання, як премія Дмитра Нитченка. До речі, свою першу премію Ольга отримала 10 років тому, коли працювала товарознавцем у торговому відділі об’єднання “Львівкнига”. Тоді виходила книжка Василя Стуса “Дорога болю”, і Ольга, як товарознавець художньої літератури, збирала замовлення на це видання. Їй вдалося переконати багатьох директорів книгарень у тому, що ця книжка є дуже потрібною і її давно очікують українці. Завдяки цій агітації замовлення від “Львівкниги” становило більше 10 тис. І видавництво “Радянський письменник” видало книжку поезій Стуса накладом у 25 тис., з яких 12 тис. отримав Львів. Розійшлося видання блискавично – упродовж місяця. За що видавництво й відзначило Ольгу Огризло. І ось через десять років – нове визнання, яке підтвердило, що перше було не випадковим.

    Ольга Огризло тішиться, звісно, премії ім. Дмитра Нитченка. Але разом з тим відчуває й відповідальність, адже нагорода до чогось зобов’язує. “Українська книгарня” – одне з небагатьох підприємств, яке найкраще розраховується з постачальниками. Прибуткове підприємство не просто нормально фінансово функціонує, хоч це дуже важливий фактор, бо в постачальників викає бажання постійно давати нову літературу. І новинок на Академічній не бракує. Щойно вийшла в Києві вибрана есеїстика 90-х Оксани Забужко “Хроніки від Фортінбраса”, а вже збірка є в книгарні! З останніх резонансних видань є й Мазох, є й Андрухович.

    – Невже не важко реалізовувати інтелектуальне “чтиво”?
    – Зовсім навпаки. Андрухович – найбільш популярний нині український прозаїк. Якби проводили якесь соціологічне дослідження, то цей автор посів би перше місце за популярністю. Він та Калинець фінансово підтримують нашу книгарню, бо їхні книжки продаються найкраще.

    – До речі, це спростовує інформацію “Експресу” про те, що, наприклад, в Тернополі не мають попиту як книжки українських письменників старшого покоління, так і теперішнього літературного авангарду. Найперше, що ви зробили, – заявили про свою позицію, зосередивши у книгарні українські видання?
    – Так, але наміри треба було ще й підтвердити економічними показниками господарської діяльності. Книгарня не має жодних дотацій від держави чи пільг на оренду. Оренда приміщення, опалення, телефонний зв’язок – все утримується належним чином зусиллям колективу, до якого, окрім директора і продавців – дипломованих книгознавців, належить ще й дуже кваліфікований бухгалтер, від якого великою мірою залежить успіх справи.

    – Вас знають в інших областях і приїжджають спеціально за українікою...
    – Цікаво, що дуже багато книжок у нас купують кияни, бо в себе не можуть знайти потрібних видань.

    – Є безліч факторів, що визначають популярність книгарні. Який важливий для вашої?
    – Це й вітрини, які оформлені естетично і разом з тим інформативно. Це презентації чи зустрічі з авторами. Це й інші зустрічі з письменниками, де наші покупці можуть отримати автограф. Люди дуже люблять подібне заохочення. Українці переважно дуже творчі, поетичні, тому їх цікавить діалог з авторами книжок, поетами. Щоправда, хотілося б якось відділити справжню поезію від графоманії. Від цього ми страждаємо дуже сильно. У нас навіть уже бракує виставкової площі для всіх поетичних збірок, які виходять, – доводиться багатьом авторам відмовляти. Часом нас запрошують на різні заходи тих великих підприємств, які ще функціонують, із виїзною торгівлею.

    – Чи маєте конкурентів у Львові?
    – На жаль, крім “Книгарні НТШ”, більше нема нікого. І це сумно, але це мусить також зобов’язувати.

    Намагаємося збільшувати асортимент, зі смаком його добирати, розшукувати нові видавництва, яких зараз багато виникає в Україні. Дуже багато працюємо ми й з бібліотеками Львова, з міською мережею бібліотек для дорослих, з обласною універсальною бібліотекою, інформуємо їх про нові надходження власними бібліографічними оглядами.

    – Ваша книгарня скидається на своєрідний інтелектуальний клуб...
    – Так, маємо прихильних симпатиків. Дуже нам сприяють такі митці, як Ігор Калинець і Віктор Неборак, які пов’язані з молоддю і студентами. Вони репрезентують їм нові видання, націлюють їх на придбання і скеровують до “Української книгарні”. Наприклад, з’явилася просто неймовірно захоплююча книжка есеїстки Оксани Забужко, але не всім про це відомо. Завсідник цієї книгарні – покупець і автор представлених тут до продажу книжок поет Ігор Калинець при кожній нагоді розповідає всюди , що є така книгарня у Львові, яка спеціалізується суто на українській літературі і має зв’язок з видавництвами з різних міст.

    P.S. Вітаючи директора “Української книгарні” із премією ім. Д.Нитченка, “Поступ” радо приєднується до популяризації українських видань і започатковує постійну рубрику, в якій Ольга Огризло представлятиме нові надходження. Нині, як бачимо, вона в захопленні від есеїв Оксани Забужко “Хроніки від Фортінбраса”. І є від чого, бо таких стрімких і летких думок, що випручуються із текстів статей Забужко, явно бракує будь-якому гнилому провінційному болоту. Тільки от питання: що таке провінція, коли навіть у столиці нема такої “Української книгарні”, як у Львові!
    В. С