UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 22 (466), субота 5 лютого 2000 року [ст.1 (p.1)] - PDF Політичний спів нового тріо ПЕРША СТОРІНКА (нема) ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Лютий – ще за старими тарифами Навчання у школах відновлено Контроль за цінними паперами Виконавці звітуватимуть, а слухатимуть всі НАША СТОЛИЦЯ ВСТАНОВЛЕНО ТАРИФИ НА ТЕПЛОПОСТАЧАННЯ Бізнес-інкубатор для кіндерів У Львові відбудеться зустріч австрійських і українських бізнесменів Завершено операцію “Зброя” архіваріус: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Ліві сплять на холодній підлозі - Але на компроміс не йдуть Скорочувати – означає збільшувати (Закінчення) Посол спростовує Financial Times БЕЗВІЗОВИЙ РЕЖИМ ДЕНОНСОВАНО Справа “Політики”:епопея триває ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край “Верховний Суд – ворог своїй державі?” (Закінчення) Гроші для країн, що розвиваються Україну цей потік омине СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Капітуляція Прімакова Без автономії Економічна ампутація На порозі путчу? ПОСТУП У ТЕЛЕВІЗІЮ ТБ і український “шоу-бізнесок” Ще одна версія пороку TV - новинки АРТ-ПОСТУП Арт-новини Уродинний концерт рок-н-ролу в “Ляльці” Премія Ліги меценатів для “Української книгарні” ЦЕРКВА В ПОСТУПІ Львівські церкви, костели та й інші Божі доми РЕЙТИНГ У ПОСТУПІ Перші позиції за номінаціями Дещо з приводу критеріїв Мистецьке життя – це конкуренція без орієнтирів СПОРТ-ПОСТУП Бенефiс харкiв’ян “Динамо” – чемпiон! Бубка повернувся У Відень по медалі? Перше коло – без несподіванок ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР Шпигунство для чайників: 007 Гороскоп

 

РЕЙТИНГ У ПОСТУПІ

СТОРІНКА 10

№ 22 (466), субота 5 лютого 2000 року

Перші позиції за номінаціями

Сьогодні “Поступ” продовжує знайомити читачів із результатами рейтингу львівських художників, а також із приватними думками експертів. До речі, серед осіб, які спричинилися до того, аби результати нашого опитування були якомога об’єктивнішими, були особи, прізвищ яких газета ще не оприлюднювала: проректор ЛАМ Андрій Бокотей  і заввідділом Національного музею у Львові Ігор Кожан. Редакція висловлює подяку всім експертам, які взяли участь в анкетуванні, проявивши при цьому неабияку громадянську позицію. Це ж треба було поставити понад тисячу “пташок”!

Отже, на запитання: “Наскільки творчість даного художника є культовою (навколо якої існує певний міф, мистецьке середовище)”, 4,8 балів набрали Роман Сельський, Роман Петрук, Карло Звіринський, Еммануїл Мисько, Андрій Бокотей.

На запитання: “Художники, творчість яких яскраво індивідуальна, радикально вирізняється на тлі загальномистецького процесу”, 5,0 балів набрав Андрій Бокотей, а 4,8 – Роман Петрук і Карло Звіринський.
На запитання: “Наскільки громадська діяльність даного художника має вплив на мистецьке життя у Львові”, 4,8 балів набрали Андрій Бокотей і Карло Звіринський, 4,6 – Роман Сельський і Еммануїл Мисько, а 3,8 – Ганна Друль.

На запитання: “Наскільки високою є опінія даного художника як педагога”, 4,2 бали набрав Карло Звіринський, 4,0 – Тарас Драган і Роман Безпалків, а 3,8 – Андрій Бокотей, Еммануїл Мисько, Роман Сельський, Богдан Пікулицький, Тарас Левків.

На запитання: “Наскільки естетизм є невід’ємною частиною творчості даного художника”, 5,0 балів набрали Андрій Бокотей і Роман Романишин, 4,8 – Карло Звіринський, Олег Мінько, Олександр Аксінін.

На запитання: “Наскільки творчість даного художника є популярною (твори художника добре продаються), 3,2 балів набрав Михайло Демцю, 2,6 – Сергій Гай, а 2,4 – Олександр Аксінін, Любомир Медвідь, Роман Сельський, Ігор Подольчак, Володимир Костирко, Роман Безпалків.

На запитання: “Наскільки творчість даного художника є “елітарною” (твори  є раритетними, стають надбанням колекціонерів, музеїв, галерей) 5,0 балів набрали Андрій Бокотей, Роман Петрук, Карло Звіринський, 4,8 – Роман Сельський, а 4,6 – Олександр Аксінін,  Любомир Медвідь, Олег Мінько.

Катерина СЛІПЧЕНКО
смаки

Оцінювання – справа невдячна. Особливо, коли це оцінювання стосується такої суб’єктивної справи, як мистецтво. Особливо, коли немає чіткого критерію оцінювання, як, наприклад, кількість виставок, вартість проданих робіт, кількість опублікованих статей тощо. На жаль, у наших умовах оцінювання за такими конкретними справах неможливе, адже справи ці здебільшого не залежать ані від митця, ані від критика, бо нормального художнього ринку просто не існує. Тож залишається тільки перебувати на рівні “подобається – не подобається”. Зрештою, у нас велика кількість мистецьких оцінювань так і відбувається.

Хоча мистецтво за суттю своєю – річ суб’єктивна, і весь об’єктивізм часто лишається просто ілюзією. Тому сподіватися на об’єктивність оцінювання можна лише тоді, коли оцінюють представники різних мистецьких напрямків. Хоча така ситуація в нас поступово і складається, проте поки що вона перебуває у зародковому стані. Тож і сама ідея рейтингу теж могла би розглядатися як зародок формування ринку.

Тепер ще одна важлива річ при оцінюванні: головним чинником більш-менш об’єктивних результатів є поінформованість. У нормальній ситуації вона виникає природним шляхом із мистецького процесу, тобто з відвідувань виставок, читання спеціальної преси тощо. За наших умов такого процесу у Львові практично не існує. Тож тоді при оцінюванні варто було би уточнювати: оцінюються художники, які живуть у Львові, чи художники, які виставляються у Львові. Бо інакше доводиться спиратися виключно на власні знання, здобуті або у приватних відвідинах майстерень, або в поїздках по інших містах, а просто кажучи – із “затусованості”. Це так само стосується і доробку критиків, адже спеціальних мистецьких часописів, які б виходили достатньо часто, щоб оперативно реагувати на процес та якось впливати на нього, просто немає.

Тож, напевно, результати рейтингу все-таки не відображають реальної картини, яка склалась у мистецтві Львова. Проте спроба, безперечно, цікава. Тим більше, що, на мою думку, ситуація у львівському мистецтві просто катастрофічна. Якщо елементарно порівняти наявність галерей (навіть кількісно, а не якісно) у Львові та у такому ж за розмірами місті Польщі, Литви, Чехії тощо, то можна жахнутись. Таке враження, що, виплеснувшись на початку 90-х з майстерень у виставкові зали, сучасне мистецтво знову (і це у кращому випадку) повертається назад у майстерні. Тотальна провінціалізація європейського Львова насувається, як снігова лавина. Тож спроба знайти більш-менш об’єктивні критерії, без нав’язливої сентенції “слава Богу, що хоч щось робиться”, є дуже корисною. А можливо, що за якийсь час проблема рейтингів відпаде сама собою у зв’язку з відсутністю художнього процесу. А що далі?

Поява рейтингу художників Львова, на мій погляд, є дуже важливою справою. Сучасне мистецьке середовище нашого міста дуже багатоманітне. А мистецької критики в такому обсязі і в такому вигляді, в якому вона би мала бути, у нас практично не існує. Це свідчить про непопулярність такого жанру, як мистецька критика, і про те, що його відродження ще не відбулося повною мірою. Тому та величезна маса мистецтва, яку ми маємо сьогодні, практично не піддається нормальному аналізу, вивченню чи критичному осмисленню. У нас за інерцією продовжує побутувати таке явище, як позитивна оцінка всього, що відбувається. Навіть в аналізі завжди переважає цей “позитивізм”. Негативні матеріали є просто непопулярними. Це більше стосується тих авторів, які дають негативну критичну оцінку або глибокий аналіз, який має багато негативних чинників. Та незважаючи не несприятливу кон’юнктуру, рейтинг є доцільним. Тому що – навіть при всій тій масі негативних вражень, які ми отримали від нього, – він сколихнув ту позірно благополучну ситуації у Львові, яка насправді такою не є.
Інша справа, що коли така акція задумується, то вона повинна проводитися на дуже фаховому рівні. Чому? Та тому, що будь-яка публічна оцінка зачіпає інтереси конкретних осіб. Результати рейтингу дуже активно впливають на суспільну думку, на ставлення до видання, в якому такі результати оприлюднюються. Чесно кажучи, навіть я не був готовий усвідомити це в той момент, коли Юрій Бойко запропонував мені взяти участь в оцінці художників. Я справді не був зорієнтований до кінця в тому, що ж буде відбуватися, які воно матиме наслідки.

Після публікації частини матеріалу минулої суботи я вже маю чітко сформовану думку про основну помилку, якої припустилися організатори: занадто мало було залучено людей, які здійснювали це анкетування, тобто тих суддів, які визначали долю тих чи інших художників. Крім того, соціологічне опитування чи визначення думки якогось певного кола осіб – це особлива галузь, яка має свої закони і правила. Анкета завжди повинна бути підкріплена дуже вагомим фактажем. На мою думку, невдалим було і те, що до формулювання питань не були залучені фахові мистецтвознавці. І тому, напевно, більшість експертів, які виносили ту чи іншу оцінку, спричинилися до вельми “розмитих” висновків саме через те, що самі запитання були сформульовані недостатньо чітко, а в деяких випадках – просто некоректно.

Мені здається, все ж таки не треба було подавати експертам до оцінки загальний список художників. Можливо, варто пристати на той шлях, який запропонував у “Поступі” Зеновій Мазурик: щоб кожен з експертів пропонував своїх претендентів. Це ж очевидно, що до запропонованого списку не потрапило багато знаних імен художників. І навіть ті, хто робив експертизу, не завжди могли зорієнтуватися (суто психологічно), кого дописати до цього списку.

Висновки, які випливають з цього рейтингу, є важливими, бо ситуація в нашому мистецтві (і львівському зокрема) досить дивна. Існує ціла група художників, які не тільки у Львові, а й в цілій Україні практично не виставляються. На основі такого рейтингу вони можуть замислитися над тим, який же сенс тої їхньої специфічної творчої діяльності. Тому що рано чи пізно ці сьогоднішні процеси піддадуться якимось теоретичним узагальненням. Пройде час, і про нинішню ситуацію напишуть щось критики й мистецтвознавці. А коли митець повністю відсутній в художньому процесі, відсутні його твори, тоді він опиняється практично поза часом і поза оцінками. І таким художникам не треба плекати ілюзій, що вони можуть стати в Німеччині німецькими художниками чи в Голландії – голландськими. В якійсь іншій державі вони також потраплять поза межі процесу, який пов’язаний з певними традиціями цієї країни.

А з огляду на нашу ситуацію цікаво буде ознайомитися з “індексом поступу” митців, який визначався як добуток оцінки внеску творчості художника у мистецтво останнього десятиліття на індекс зміни цього індексу за останні три десятиліття; певний прогноз майбутніх оцінок отримано апроксимацією з минулих періодів.

“Індекс поступу”
1 Андрій Бокотей 5,2
2 Ганна Друль 5,1
3 Анна Лисик 5,0
4 Володимир Костирко 4,9
5 Микола Андрущук 4,6
6 Роман Романишин 4,4
8 Альфред Максименко 4,3
8 Карло Звіринський 4,3
9 Володимир Кауфман 4,2
10 Роман Петрук 4,2
11 Юрій Кох 4,1

Другий важливий момент – той, що є можливість свіжого погляду на ту посттоталітарну систему визначення цінностей творчої особистості, яка існує у Спілці художників. У нас дуже багато “заслужених” і “народних”, які живуть штучно створеним за радянських часів старим авторитетом. А разом з тим є багато художників, які просто свого часу незаслужено постраждали через те, що дотримувалися нормальних поглядів на мистецтво і творчість. Система в такий спосіб намагалася їх знищити. І тому дуже яскравий приклад – тільки зараз Роман Петрук нарешті займає своє чільне місце. Це ж стосується і Карла Йосиповича Звіринського, хоча я впевнений, що ми торкнулися лише верхнього шару його творчості, філософського осмислення світу, але ця людина гідна найвищого місця.

Свого часу склалася думка, що основні види мистецтва – це скульптура і живопис, а декоративно-ужиткове – це щось неважливе і другорядне. До речі, навіть у самому анкетуванні те, як сформована ланка декоративно-ужиткового мистецтва, також має якісь спірні моменти. Однак рейтинг свідчить, що в ділянці декоративно-прикладного мистецтва працюють першокласні митці, такі, наприклад, як Андрій Бокотей.
Чи будуть результати анкетування близькими до справедливості? Так, але тільки тоді, коли буде забезпечено принципово більше експертів. Бо коли збираються декілька осіб, які є фахівцями у своїй галузі, але з різними поглядами на мистецтво, то тоді їхня оцінка є дуже відносною. Позиції рейтингу абсолютно неоднозначні. А суспільна ситуація надзвичайно делікатна ще й тому, що кожен художник – це дуже відкрита і вразлива особистість. Рейтинг зовсім не повинен ображати, а багато художників сприйняли міру невизнання як якусь образу. Насправді ставитися до цього слід спокійніше, це не повинно сприйматися так гостро. Адже цілком ймовірно, що чиясь творчість з тої чи іншої причини сьогодні ще чомусь не сприймається. Може, митець недостатньо (не хотілося б цього слова вживати, але іншого й не підшукаєш) популярний, або мало виставляється, або про нього не пишуть, або свого часу не зауважили, або він страждає через свою природну скромність... Я ще раз наголошу, що саме формулювання запитань, наприклад: “Вагомість творчого внеску творчості художника у 70-80 рр.”, і таке саме формулювання: “Вагомість творчого внеску в 90 рр.” було неприпустимим тому, що принципово різною ситуація була в 70 рр. і в 90 рр. І якщо б у складанні запитань до рейтингу брали участь спеціалісти, то вони б знайшли відповідні два-три слова, якими б можна було задати якесь спрямування, і дали би принаймні якісь критерії оцінки. У деяких же моментах надзвичайно важко було зорієнтуватися, про що взагалі йдеться. Зокрема – в питанні про популярність художника. Саме слово “популярність” важко сприймати однозначно, бо воно має зовсім протилежні оцінки. З одного боку, його можна розглядати як негативну якість, а з другого – як позитивну. І коли йдеться про окремих осіб, доволі важко сказати, чому він популярний? Є начебто непопулярні художники, але вони активно і принципово впливають на творчий процес і на мистецтво. А є популярні, але тільки через те, що середовище, у якому ми живемо, має недостатньо розвинені естетичні смаки або живиться пережитками соцреалізму. Власне тут критерії мають не менш важливе значення, ніж бали.

Утім, рейтинг нагадує, що сьогоднішнє мистецьке життя – це конкуренція. За довгі роки ми звикли, що всюди з нашого суспільного середовища повністю була вилучена конкуренція, вона практично була вилучена і з мистецького світу. Натомість було насаджено строгу систему ієрархії, де різні структури, в
т. ч. і керівництво Спілки художників, роздавали ті чи інші звання. Тепер у мистецтво повинна повернутися реальна конкуренція. І вона, як і арт-бізнес, має свої закони. До речі, достатньо жорсткі. До них доведеться довго-довго звикати. А рейтинг дає змогу загартуватися.