UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 21 (465), п"ятниця 4 лютого 2000 року [ст.1 (p.1)] - PDF ПЕРША СТОРІНКА учасники останнього матчу на “Уемблі” Чеченці виривають кореспондента з рук ФСБ Такого не пробачають Більшість просочилася у “Верховну Раду” Примара китайсько-американської війни ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів А хто реабілітує Івана Геля? Ви послизнулися – звертайтесь до суду “НАШ ЧАС”: ПРОГРАМА НЕ БЕЗ ПРЕТЕНЗІЇ Інвестиції на Львівщину потекли СЕМІНАР З ТУРИЗМУ. НАША СТОЛИЦЯ Філію “Укрнафти” в Бориславі не ліквідують Податківець і “даішник” з’ясовували стосунки архіваріус: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид Більшість просочилася у "Верховну Раду" (Закінчення) УПЦ (МП) звинувачують у розкраданні Референдум загрожує лише лівим Який космос без України? ОБ’ЄКТИВНИХ ЗМІ В УКРАЇНІ НЕ ІСНУЄ ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край Ющенко збирає борги Євробанк підняв облікову ставку СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Клестіль зволікає з рішенням Американці затримали російський танкер Мирний процес знову застопорився ІНТЕРВ"Ю В ПОСТУПІ З історії “галицького лицарства” АРТ-ПОСТУП Vous avez dit bizarre: ПОЕЗІЯ Воннегут у лікарні П’єр Боннар. Влада чистого кольору Міста культури 2000 ЛЕГЕНДИ ПОСТУПУ Записки пройдисвіта АВТО-ПОСТУП новинки Якщо горить машина Позашляховик від Porsche Mercedes-Benz C 111 із мотором Ванкеля СПОРТ-ПОСТУП Рівняння на “старшого брата” То хто ж гратиме з англійцями в останньому матчі на “Уемблі”? Чи зможе Медведєв “витягнути” нашу збірну? СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM КАЛЕНДАР З кібер-сексом у майбутнє гороскоп

 

АРТ-ПОСТУП

СТОРІНКА 8

№ 21 (465), п"ятниця 4 лютого 2000 року

Vous avez dit bizarre
ПОЕЗІЯ
4 лютого виповнюється 100 років з дня народження французького поета Жака Превера. “Я ніколи не стану для них своєю людиною/ бо їхня людина це мисляча очеретинка”, “на чорній дошці печалі/ він малює обличчя щастя”, “бути чи не бути/ дошкою суфлерської будки/ в театрі Гамлета”, –  і ці, й інші репліки Превера вже давно належать до колективної пам’яті багатьох країн.

Небагато письменників можуть тішити себе такою любов’ю публіки, як він, Жак Превер, який народився 4 лютого 1900 р. в Невій-сю-Сен, а помер у квітні 1977 р. в Омонвіль ля Петіт.

Він увійшов у літературу десь наприкінці 20-х – на початку 30-х років.
З 1926 по 1930 рік був близький до сюрреалістів, об’єднаних у групу “Рю де Шато”. Його перший твір “Родинні спогади, або Ангел-хоронитель” було надруковано 1930 року в журналі “Біфюр”. А його першу збірку “Слова” (Paroles, 1946) видано накладом 2,2 мільйона примірників, і близько 400 навчальних закладів носять його ім’я. У цьому він випередив у Франції навіть Віктора Гюго... Його збірки “Історії”, “Казки для неслухняних дітей”, “Видовище” та інші, а також фільми “Набережна туманів”, “День починається” та “Діти райка”, зроблені ним у співавторстві з Марселем Карне, стали класикою і літератури, і кіно. Він писав пісні, покладені на музику Жозефом Косма, захоплювався фотографією та мистецтвом колажу.

Франція, як відомо, вміє шанувати своїх героїв, тож цей ювілей поступиться хіба що минулорічному відзначенню 200-річчя з дня народження Бальзака.

Ів Кур’є присвятив Преверу книгу. Автор “Історії війни в Алжирі” жваво змальовує Париж початку століття, стосунки Превера з сюрреалізмом та кіно, його взаємини з Івом Танго, Пабло Пікассо чи Івом Монтаном. Словом, ту богему, серед якої “цей неймовірно елегантний галл був справжнім лідером”.

Radio-France робить цикл передач про поета (спогади, вірші тощо), які можна було би назвати “Хто не знає Превера, той ненормальний”. Театр Мольєра в Парижі підготував виставу за текстами зі збірки “Слова” (режисер – Робер Ріш, актори – Бриджитт Фосей та Катрін Ардіті).

“Я пишу, щоб зробити приємність більшості і щоб остогиднути декому”, – казав поет. Будь-який словник називає нині Превера великим, його вивчають в університетах та школах. У 1957 році Серж Гейнсбур написав “Пісню Превера”, сьогодні ж його тексти приваблюють багато молодих груп, зокрема реперів.
К. С.

Американський письменник, автор, зокрема, “Колискової для кицьки”, “Бійні №5”, “Сніданку чемпіонів”, потрапив до шпиталю внаслідок пожежі, яка сталася у нього вдома, на Манхеттені. 77-річний письменник отруївся димом.

Пожежа виникла у його кабінеті на третьому поверсі будинку, який він займав із дружиною та однією з доньок. Офіційний представник лікарні, куди було доставлено Воннегута, сказав, що письменник перебуває у важкому, проте стабільному стані.

Його 17-річна донька Лілі повідомила газету Daily News, що батько серйозно не постраждав і мав би просто провести кілька днів під наглядом лікарів. Ця ж газета стверджує, що причиною пожежі стала незагашена цигарка, яку Воннегут палив під час перегляду по телевізору матчу з американського футболу.
К. С.

Після ретроспективної виставки Поля Гогена, яка пройшла з величезним успіхом минулого року, фонд П’єра Гіанадда презентує ретроспективу П’єра Боннара (1867 – 1947), без творчості якого неможливо уявити собі культуру ХХ століття.

Місце Боннара в історії мистецтва ХХ століття переглядається на світанку нового тисячоліття. Воно ніби набуває нової гостроти та актуальності. У кінці Другої світової війни та наприкінці власного життя Боннар проголосив: “Я сподіваюся, що мій живопис існуватиме без кракелюр. Я хотів би літати серед молодих художників 2000 року на крилах метелика”. І тепер, коли 2000 рік настав, малярський спадок П’єра Боннара є значно вагомішим, ніж доробок усіх “метеликів”.

Сучасник Анрі Матісса, а також Клода Дебюссі та Марселя Пруста, Боннар не намагався відкривати суперсучасні течії чи реформувати мистецтво. Силу своїх новацій він вклав у інтенсивність кольору, світла та простору картини. Його приваблюють найпростіші теми, повсякденне навколишнє життя стає суттю його світобачення.

Інакше, ніж його сусід у Верноні Клод Моне, але Боннар також розробляє тему у безлічі повторів. Він вивчає та аналізує, мінімалізуючи поле досліджень днями свого буденного життя, сяючим тілом своєї коханої дружини Марти. Цю повсякденність він робить нематеріальною, проте живою, шукаючи нові кути погляду на добре знайомі об’єкти.

Він лише в одному порушує гармонійну рівновагу буття: в апофеозі кольорів. У яскравих барвах картин він віддає данину сучасності. Крім того, митець дає пораду із початку століття митцям його кінця: “Мистецтво живопису майже повністю полягає в тому, щоб свідомо поглиблювати колір, щоб утікати від знебарвлення”. Говорячи це, він був ще початківцем, проте вже тоді мав повну владу над кольором, сліпучо-яскравий синтез усіх барв світу став його візиткою.

Після перших спроб пензля наприкінці ХІХ століття він на якийсь час кинув якір у групі “Набі”. Ці нові пророки (Nabis – пророки з давньоєврейської) – живописці М. Дені, Е. Вюяр, графік Ф. Валлоттон, скульптор А. Майоль та інші – які працювали в Парижі наприкінці 1880-х – початку 1900-х рр. і створили під впливом П. Гогена своєрідний, близький до символізму варіант стилю модерн, для якого характерна декоративна узагальненість форм, музичний стрій ритмів, площинність композиції, первинність колористичного начала. Для Боннара це був шлях до свободи, до незалежності щодо спокусливо-різноманітних течій початку ХХ століття.

Він ні від кого не відхрещується, він усвідомлює своє місце у загальному потоці сучасності, але його пронизані світлом твори, його вібруючі життєрадісною багатобарвністю полотна стоять окремо від загального скерування мистецтва того часу. Він усамітнюється для діалогу з тим, що було метою всього його життя, – з чистим сяючим кольором.

Виставка, організована фондом П’єра Гіанадда, презентує весь шлях художника від адепта імпресіонізму через “Набі” до робіт пізнього періоду. Кожен з етапів переконливо проілюстрований роботами з великих колекцій: музей імені Пушкіна в Москві, музей образотворчого мистецтва Канади, галерея “Тейт” у Лондоні, Королівський музей образотворчого мистецтва Бельгії, музей Гренобля та збірка Тіссен-Борнеміса в Мадриді. Приватні колекціонери також взяли участь у цій експозиції зі 120 робіт: живопис, акварелі, малюнки, гравюри та скульптура.

Каталог виставки Боннара містить, крім кольорових репродукцій, велику кількість текстів, з біографією та повною бібліографією включно.
Сформована у Мадриді виставка протягом року мандруватиме столицями Європи, містами Канади та США.

З 1985-го року існує звичай призначати якесь місто культурною столицею всієї Європи. Вирішує це питання Європейська рада міністрів культури, яка на 2000-й рік удостоїла такої честі не одна, а відразу дев’ять міст: Авіньйон, Болонью, Берген, Брюссель, Краків, Прагу, Рейк’явік, Сантьяго де Компостелу та Гельсінкі. Кожне з цих міст має власну ретельно розроблену програму свого культурного існування на цей рік, яке дозволить не осоромитись на цілий світ. Перша розповідь – про Гельсінкі.

Але перед тим, як говорити про планування Міста культури, варто сказати про загальну стратегію Суомі в цій галузі. Фінська культура дуже молода, однак у фінів немає і тіні імперського комплексу – бажання оголосити себе батьківщиною всіх своїх запозичень. У цьому сенсі Фінляндія становить еталон для національної самосвідомості багатьох націй: там – жодної пихи, жодної агресії. Навпаки – абсолютна відкритість, бажання визнати чию завгодно перевагу, будь-який пріоритет. Якщо спробувати сформулювати цю глобальну стратегію фінського культурного розвитку, вона така: “У нас немає великої культури минулого, проте ми будемо першими в культурі майбутнього”.

Фіни божеволіють від всього надсучасного та футурологічного: якщо десь щось нове придумали – це негайно повинно бути у Фінляндії. Вже зараз вони перші у світі у галузі коміркових телефонів, деяких комп’ютерних та медіа-технологій тощо. У центрі Гельсінкі замість Храму хокею (що було б логічно) за 200 млн. фінських марок побудували приголомшливий музей сучасного мистецтва Kiasma – найбільший у Європі. Фінляндія (разом з Англією) лідирує за кількістю перспективних молодих (до 30 років) драматургів – тому, що їх п’єси негайно ставлять, а кращого стимулу не буває. Те ж – і з новою музикою: її багато пишуть, багато і добре грають (у тому числі на каналах національної державної телерадіокомпанії YLE). І т. д.

Програма Міста культури, очевидно, випливає з цієї стратегії. Вона, треба сказати, настільки велика і різноманітна, що правильніше було б позначити все це не словом “культура”, а фразою – “досягнення цивілізації до теперішнього моменту її розвитку”: інтерактивна виставка, присвячена впливу інформатики на суспільство майбутнього; виставка в Kiasma, що досліджує вплив комп’ютера на сучасну культуру, і таке інше.

Що ж стосується традиційних муз, то тут Гельсінкі виглядає анітрошки не гірше, скажімо, Авіньйона або Брюсселя. Аматори живопису зможуть отримати насолоду на виставках найбільшого фінського художника епохи модерну Магнуса Енкеля і сюрреаліста Поля Дельво. Філармонічну публіку чекають два концерти Філадельфійського оркестру; фестиваль, який влаштовує піаніст Оллі Мустонен, – у ньому беруть участь віолончелісти Стівен Іссерліс та Генріх Шифф, піаністи Григорій Соколов та Міхаїл Плєтньов та інші; нарешті, у серпні – Домінго (на жаль, на стадіоні). У Національній фінській опері (розкішному, запаморочливо обладнаному новому будинку) два рази підряд у травні і червні дають “Перстень нібелунгів” – у Фінляндії тетралогія повністю поставлена вперше. Нарешті, у вересні – прем’єра спільного ісландсько-фінського проекту, “балетної опери” “Бальдур” у постановці знаменитого хореографа Йорми Уотінена.

Мета усього проекту року культури маніфестується так: “Досягнути значного поліпшення якості життя городян”. Як ми бачимо, програма “Гельсінкі-2000” сприяє поліпшенню якості життя не лише власних мешканців, але і приїжджих.

Але і це, добродії, не все. “У фонді міста культури Гельсінкі зарезервована обмежена кількість стипендій у розмірі 2000 марок для швидкої і легкої реалізації ідей городян, молоді, іммігрантів і жителів столичного регіону. Подавати заявки на одержання грошей можна з 3.01.2000, і видача грантів буде проходити доти, доки вистачить грошей, але до 31.12.2000 р.”.

Ось такою є програма міста Гельсінкі, а про інші вісім міст ми поступово розповімо на сторінках “Поступу”.
К. С.

Здається, що Великий Лувр (так називається його основна частина) вже такий великий, що далі немає куди. Проте він весь час продовжує збільшуватися. У січні там відкрито ще кілька залів загальною площею 2 500 квадратних метрів.

Проте публіка може побачити лише 10% нової експозиції. Решта являє собою величезний простір, у якому зберігаються приблизно 130 000 малюнків, гравюр, мініатюр, що належать Лувру. І це якщо не рахувати 3 000 малюнків та 40 000 гравюр з колекції Ротшильда.

Ці твори “поселилися” у спеціально сконструйованих шафах у строгому “скандинавському” стилі (дизайнери Марі Петі та Максим Кетофф). Приміщення були запроектовані архітектором Антуаном Стінко з урахуванням всіх вимог безпеки, до якої примушують ці напрочуд тендітні експонати. Єдиний великий зал (на світлині), який зберігає стиль Наполеона III, уникнув глобальної реконструкції.

Публіка може насолоджуватися великою частиною колекції, яку їй дозволяється оглядати без перешкод. Достатньо лише подати заявку відповідальному за відділ графіки Франсуа Віатт (4, набережна Тюїльрі, 75058, Париж. Факс: 01-40-20-53-51). Нові зали розташувалися біля залів французького живопису ХІХ століття. Поспішайте.
К. С.

Скульптура хлопчика з луком, яку деякі історики мистецтва ототожнюють із “Купідоном” Мікеланджело (1475 – 1564), проте яка викликає ще багато сумнівів щодо її авторства, тим не менше, презентуватиметься у Луврі з 11 лютого по 3 квітня.

Ця мармурова скульптура приблизно метрової висоти була встановлена у 1906 році у залі Французьких культурних служб у Нью-Йорку на П’ятій авеню. Три роки тому професор Кетлін Гарріс Брандт, фахівець з італійського Ренесансу, визначила цю скульптуру як роботу молодого Мікеланджело.

Такої ж думки дотримується і Якопо Галлі, який вважає “Купідона з Манхеттена” (або “Хлопчика з луком”) роботою Мікеланджело у віці 22-23 роки.

Проте деякі фахівці не поділяють такого оптимізму. У вересні 1999 року у Франції пройшла виставка “Молодість Мікеланджело”, яка дозволила порівняти “Купідона” з такими відомими творами молодого скульптора, як “Мадонна біля сходів”, “Битва кентаврів” чи “Вакх”, а також із творами сучасників Мікеланджело.

Англієць Майкл Херст вважає “Купідона” роботою Бертольдо ді Джованні, одного з учителів Мікеланджело, а американець Джеймс Бек – майстерною підробкою минулого століття.

Згідно з недавніми дослідженнями, “Хлопчик з луком” прикрашав сад Лоренцо Пишного. У Луврі “Купідон” експонуватиметься разом із скульптурами з колекції музею – “Торс Ероса”, “Ерос із луком” (римські копії з творів Лісіппа
(IV ст. до н. е.), а також із “Крилатим Купідоном” Баччіо Бандінеллі (1493-1560), що має показати джерела цієї теми в скульптурі і вплив Флоренції на творчість молодого Мікеланджело.
К. С.