UKRAINEWSTAND Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds   УКРАІНОВИНИ Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення ADVERTISEMENT LvivArt.com

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП № 20 (464), четвер 3 лютого 2000 року [ст.1 (p.1)] - PDF ПЕРША СТОРІНКА міліція побила артиста Державна символіка – за народні гроші УКРАЇНІ ЗАБРАЛИ голос Українця звинувачують в атентаті ПОСТУП У ЛЬВОВІ Кілька слів Як створити те, що є Польсько-український університет Міліція побила заслуженого артиста Похід червоноградських шахтарів на Київ Британія допомагає незаможним львів’янам НАША СТОЛИЦЯ Чи боїшся ти митників? ЄБРР – Львівщині Кому потрібна Нацгвардія? архіваріус: Про що писали газети... ПОСТУП З КРАЮ краєвид “Меншість” – в облозі Ідеш в уряд – здавай мандат Громадська думка в Україні Танковий тендер вийшов на фініш Клятва прем’єра ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП край “Газпром” мусить потерпіти Драхма – сильна, як Геракл Нетрадиційний бізнес набирає розмаху СВІТ ПОСТУП У СВІТ СВІТоогляд Дамоклів меч над Клестілем Пожиттєве ув’язнення – пілотам із Латвії Буш-молодший програв Маккейнові СПОРТ- ПОСТУП 12 уроків тенісу “Львiвська Полiтехнiка” виконує завдання Пивоварня каже: “Треба!” Футболiсти кажуть: “Так!” СПОРТ-БЛІЦ ПОСТ-SCRIPTUM (нема) плин часу плин часу Віртуальна політика ПОСТУП ІЗ ПРОДОВЖЕННЯМ Майстер і Маргарита - Транспозиція у Львів ХРОНІКИ ПОСТУПУ По обидва береги Бугу: Зима 1939-40 років Клуб комісара Бонця ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ Листи ПОП-АРТ-ПОСТУП поп-арт-новини Зима. Час збирати нагороди Спілберг – знову лауреат Новий старий рок-н-рол Прими британської музики поп-арт-новини НОСТАЛЬГІЯ Сальвадор Адамо Забуті герої

 

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

СТОРІНКА 12

№ 20 (464), четвер 3 лютого 2000 року

Юзьо ОБСЕРВАТОР
Листи

Коханий пане Юзю! Подивіться, які чудові наклейки продали моїм 9-річній дочці та 5-річному синові в кіоску (зупинка 6-о трамваю навпроти Театру ПрикВО). Кіоскерка ствердила, що це наклейки з серії “Лялька Барбі”. Насправді ця серія називається “Школярки” (School girls). Малий мав необережність запитати в тата, чи справді у школі є такі “цьоці” з “цицями”. Тато обурився, і потім невинній дитині довго свербіла дупця. Мені великих зусиль коштувало відмовити чоловіка не трощити той кіоск, а надіслати наклейки до вас.
З повагою Р.К.
Відлига
Йду си проспектом міфічної Свободи, ніц нікому, як тут бебех! – велетенська снігова шапка впала мені і ще кільком перехожим на голови. Ну, може, вони й завинили чимсь перед Богом і паном бургомістром. Але при чім тут Юзьо?
Далі я вже йшов якнайдалі від стін. Саме так, як рекомендує міський голова: “Аби уникнути нещастя від зсувів снігу з дахів, не ходіть попід покрівлями будинків”.
Але, відав, не всі ще чули те розпачливе волання пана бургомістра і таки ходять там, де не треба. Бо так, по правді, то й нема де. Чи пробував пан голова дифілювати си на відстані від стіни, якщо вздовж дороги навалені такі велетенські кучугури снігу?
Страшно вийти на вулицю! Якби ще вдалося послизнутись і  зламати ногу на тих плитах, що їх кладуть під час єврейського ремонту, то вважай, жи тобі сильно пофортунило! Можна відсудити страшні гроші. Або дістати бурулькою по голові з даху “Промінвестбанку”! Теж незле.
“Високий Замок” тим часом радить: “В умовах підвищеної слизькості треба ходити‚ нахилившись вперед‚ ступаючи на передню частину стопи‚ а не налягаючи на п’яти”.
Чи доводилось вам видіти вар’ята, який іде навшпиньки, нахилений уперед, зі скрученою головою так, аби одним оком пильнувати дахи, а другим стежити, щоби не провалитись у каналізаційний люк, куди комунальники зсипають сніг? Справді виділи? То – я.
Бомба
Виявляється, те горезвісне “Наше радио” розмістилося не десь у підвалах чи на стриху‚ нє – воно в самому серці Львова‚ на пляцу Міцкевича. Над “Роксоланою”, у приміщенні Інституту літератури імені Тараса Шевченка.
І з’ява його там зовсім не випадкова‚ бо ж там таки міститься офіс щирої української співачки Руслани та студія її чоловіка.
Можна було би, звичайно, з цього приводу зацитувати Кобзаря, та не хочеться.

“Комсомольская правда” в Украине”
Ви лише подумайте, скільки часу видається в Україні ця газета, а яке вони специфічне уявлення мають про нашу мову: “Город Запарижье (это не шутка, в украинской транскрипции он произносится именно так)”.
Здивував мене і такий пасаж: “Самого Сашки нет – он проходит службу в украинской армии. Защищает самостийное государство. Не от нас ли? Вот об этом думать не хочется...”.
Цікаво, кого вони мають на увазі під словом “нас”? Адже газета “з понтом” “украинская”.
Іншу сторінку займає стаття “Сиамским близнецам Даше и Маше стукнуло 50!”. На фото дві цьоці страшні, як наше життя за совітів, зрослі в поясі так, що на двох у них лише дві ноги. Внизу реклама: “В новий век – с новой фигурой”. Дякую!

Експрес
Аж Олег Газманов мусив нам пояснити, як рятуватися від засилля москальської музики: “Ви самі винні. Значить, створюєте умови для роботи. А про своїх не думаєте. Мають бути квоти для іноземних виконавців, як у всьому світі. Квотування іноземної музики – ось правильне рішення цієї проблеми, як на мене”.

ПіК
Так виглядає, що нас уже поволі готують до того, що Кучма буде балотуватися ще й на третій термін. Як заявив Олександр Волков, “я не бачу перешкод для балотування Л.Кучми на третій термін”, бо “останнє слово ще не сказали ні глава держави, ні люди, котрі розраховують на перемогу 2004 року. Ще не зрозуміло, за якою конституцією ми обирали нинішнього Президента... коли його обирали вперше, Конституції не існувало, а саме в Конституції 1996 року написано, що Президент може займати посаду не більше, ніж два терміни поспіль. А в закону немає зворотної сили. Тому в нас багато часу. Нехай думає Президент, нехай думає його оточення”.
Ну, власне! Хай думає. І тота ніби перша леді могла би задуматися. Я си уявляю, як вона колись вийде на тоті наші “Заньківчанські вечори” у вишиваній сукні і скаже: “Шановне паньство!”.
Щоби я тріс, як “прогресівські” мешти, – нарід буде плакав. Бо дурним галичанам що треба? Відчути розчулення. Ми ж у душі добрі. Ми ж такі, що хоч до рани прикладай. Може ковбаси забракнути, може хліба не бути. А мова, тризуб і прапор мусять стояти. За що і вип’єм.
Читайте “ПіК”. Роблять його колишні “поступівці” і роблять дуже цікаво. Саме з “ПіКу” я дізнався про акцію протесту, яку організували тернопільчани.
“Не знаю, чи увійде Тернопіль в історію як столиця мовної революції, – пишеться в журналі, – але саме тут раптово скресла крига, яка обіцяє нищівно чавити усіх українських виконавців, які співають російською”. Отже напередодні виступу Наталки Могилевської місцеві патріоти категорично заявили: “На тернопільській сцені співають українською, або не співають взагалі”.
І слова у хлопаків не розійшлися зі вчинками відразу ж після першої пісні Наталки Могилевської. Не встигли змовкнути оплески, як із гальорки почулося: “Геть російську мову! Геть російську мову!”. Ну, і тота Наташа мусила заговорити людською мовою, щоправда, вистачило її лиш на пару речень. Далі вже бідачка перейшла на общєпонятний. Але наші хлопи сі не дали і зачали свистіти, фекати і галасувати так, що незабаром збурилася ціла заля. Кілька секунд Могилевська лапала писочком повітря, не розуміючи, що сі робе, шо за напасть і яка хулєра за тим стоїть. А коли отямилася, то перейшла в атаку: “Ви афіші чіталі? Ви зналі, на чєй канцєрт ідьотє? Ну, так какіє прітєнзії могут бить?”. І давай співати далі тоті свої кацапські шлягерики. Та настрій уже був зіпсутий, уже на душі шкребло, світло нервувало, кожна гумка тисла.
Ну, і видите, як ті тернополяни втерли нам носа? Видите, яка то ганьба для львівського п’їмонту? Жи то не ми тій, вибачайте на слові, зьвізді зіпсували настрій! Не можу сі з тим змирити!
Чим займаються тоті наші націоналісти? Та на хулєри мами мені ваші походи зі смолоскипами, ваші прапори і ваші махання руками! Шо мені з того, жи ви цеглу головою трощите, як ви, курча беля, не годні ні з “Нашим радівом” дати раду, ні з кацапськими пєснями і плясками на львівських сценах. Всьо! Їду до Тернополя! Переймати досвід. Як зачуєте в театрі під час кацапської попси галайкання якогось вар’ята на гальорці, знайте, жи то я. Бо нема ради.

Переглядаю статтю “Шлагбаум на шляху до... рабства?” про наших заробітчан у Чехії і думаю: де вже я це читав? Ага – в “ПіКу”. Так воно і є. Автор любенько собі зробив конспекта з “ПіКівського” матеріалу, не забувши при цьому  використати і фотографію. Але на “ПіК” жодного посилання.  Щоб усі думали, який він розумний і як він заввиграшки чеську пресу читає.
Поволі входить у моду, працюючи у стінах облдержадміністрації, величатися ще й письменником. Може, це стіни ОДА надихають нарід на літературу, а може, таку вказівку дав пан Сенчук. Може, і сам потаємно віршує і співає серенади під вікнами Податкової?..
Так чи інак, а якщо вже котрийсь функціонер щось пише – то пише, як Боян, Каменяр, Кобзар і Співачка Досвітніх Вогнів разом узяті. Принаймні такого виснову доходиш, читаючи репортаж із презентації збірки віршів керівника професійної освіти Львівщини, депутата обласної ради, члена-кореспондента Академії педагогічних наук, голови комісії з питань освіти, науки, культури, молоді та спорту, кандидата економічних наук Ярослава Камінецького. Пф-у-у-у... Ну і титули!
А які компліменти! “Яро й ласкаво, досконало у формі і змісті, заяскравівши свіжими образами, епітетами, метафорами, із звукописом на рівні найвищих партитур, розширившись зображально, а відтак і тематично, – ствердив себе як інтимний лірик...”. Ви щось зрозуміли з цієї абракадабри? Мене лише одне турбує: чи той пан, розширившись, влізе теперка у двері свого кабінету.
“Якби я мав кошти, – замріявся Роман Лубківський, – то замовив би цю книжечку на сесію облради, щоб читали”. Слухайте, це гарна думка! Можливо, і справді читання віршів на сесії допоможе депутатам корисніше вбити час. Але якби пан Лубківський мав справді таке щире бажання, то міг би продати свого фірмового кожуха – й уже були би кошти. Пан Славцьо, бігме, би вам того не забув.
“Коли захочеться істинного, справжнього слова, я читатиму Камінецького”, – вдарив себе у груди голова Львівської організації Спілки письменників Левко Різник. Але чому би не почитати Лубківського? Хіба він уже не оперує істинними і справжніми словами, після того як перестав бути головою Львівської організації СПУ?
Роман Кудлик назвав автора “поетом з Божої ласки”, що пише “чисті, джерельні і цнотливі вірші”. Щодо цноти, я не певен. То би треба було спитати думку гінеколога, може, навіть п. Держка.
“Він черпає снагу, молодечі дерзання, чуттєве захмеління, віру, святий пошанівок до матері, дружини, коханої з дна душі і шумним гуком пада – зривається зі своєї “Замкової гори”.
Страх Божий, що ся з чоловіком діє. Бодай би не забився! Взимі хоч сніг порятує, а що навесні буде?
Тарас Салига пішов іще далі. Він згадав вислів Михайла Рудницького з початку століття: “У нас нема літератури”. А сказано це лише для того, щоби свердити, що з появою Камінецького література вже є.
І слава Богу, що є, бо Юзьо вже думав, жи амінь.
Бракувало тільки професора Степана Злупка, який уславився безсмерною оцінкою Базіва: “Стефаник в економіці”. Камінецького мусив би назвати “Базів у поезії”.