BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

POSTUP - ПОСТУП
№ 19 (463), середа
2 лютого 2000 року


  • [ст.1 (p.1)] - PDF
    1. ПЕРША СТОРІНКА
      • “ОКТЯБРСЬКІ” — ВЖЕ НЕ СВЯТО
      • ПЕРВИЙ МІКРОХВОН ВКЛЮЧЕНО
      • Чеченці залишають Джохар-Калу
    2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
      • Кілька слів
      • А навіщо нам водолічильники?
      • Заплати податки і спи спокійно
      • Можемо, коли хочемо
      • ЯКОЮ БУДЕ КВАРТПЛАТА?
    3. НАША СТОЛИЦЯ
      • Чутки про відставку виявились перебільшеними
      • Зловив зубами кулю
      • Десять років для порозуміння
      • Плакали гроші остарбайтерів?
      • архіваріус: Про що писали газети...
    4. ПОСТУП З КРАЮ
      • краєвид
      • ПЕРВИЙ МІКРОХВОН ВКЛЮЧЕНО (Закінчення)
      • Результати вчорашнього перерозподілу комітетів парламенту
      • Податковим пресом – по російській мові
      • Піднято на поверхню тіла шахтарів
      • CОFA – БАР’ЄР НА ШЛЯХУ ДО НАТО
    5. ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
      • край
      • МВФ чує кримінал
      • Морока із зайвими трильйонами
      • Британія — не рівня Європі
      • СВІТ
    6. ПОСТУП У СВІТ
      • СВІТоогляд
      • ЄС погрожує Відню ізоляцією
      • Упав іще один літак
    7. УРЯДОВИЙ ПОСТУП
      • Уряд реформ чи компромісу?
    8. АРТ-ПОСТУП
      • Композитор року
      • Творча окриленість українського митця
      • Із Індії на Збоїська – й до музею!
    9. ТЕНДЕНЦІЇ ПОСТУПУ
      • Чим подібна Україна до Індонезії
    10. МЕДИЧНИЙ ПОСТУП
      • NEWS
      • Звернутися до лікаря – не соромно
    11. СПОРТ-ПОСТУП
      • Той самий Каспаров
      • Що буде з ФК “Карпати”?
      • СНДівський кубок знов у “Спартака”
      • СПОРТ-БЛІЦ
    12. ПОСТ-SCRIPTUM
      • КАЛЕНДАР
      • Меблі для покоління NEXT
      • гороскоп
  • pp_19_8  
     АРТ-ПОСТУП
    СТОРІНКА 8
    № 19 (463), середа
    2 лютого 2000 року

    Композитор року
    Нагорода

    Автор  Dies Irae, “Польського реквієму” й “Заутрені” отримав нещодавно на Міжнародному музичному ярмарку MIDEM Classique 2000 у Каннах дуже престижну нагороду. Нею вшановано найвидатнішого композитора року, причому присуджують її тільки живим сучасникам.

    – Шкода, що у вільній Польщі культура  стоїть на останньому місці. Коли б я був прем’єром, я б видав на культуру всі гроші. Але це означає, що я був би дуже поганим прем’єром... – пожартував на урочистостях у Каннах Кшиштоф Пендерецький. До слова, “композитор року” є лауреатом багатьох артистичних нагород: державної премії I ступеня (1968, 1983 р), премії Спілки польських композиторів (1970), премій ім. Гердера (1977), ім. Сібеліуса (1983), премії Лоренцо Магніфіко (1985), премії ізраїльської фундації ім. Карла Вольфа (1987), “Греммі” (1988), премії Гравемаєра (1992), премії міжнародної музичної ради ЮНЕСКО (1993), а орденів, зірок та хрестів – то й не злічити!

    Славетний польський композитор Кшиштоф Пендерецький  удостоєний нагороди в Каннах не тільки за творчість загалом, а й конкретно – за ораторію Credo, прем’єра котрої відбулася торік 17 вересня у Варшаві. Львів’яни мали змогу почути виконання музики до “Вірую” під час великого концерту у Львівській опері на V  фестивалі “Контрасти” 12 жовтня 1999 року.
    В. С.



    Творча окриленість українського митця
    До 70-річчя художника Миколи Бідняка

    Учора урочистою академією в театрі ім. М. Заньковецької громадськість Львова відзначала 70-річччя від дня народження лауреата національної премії ім. Шевченка, артиста з Божої ласки, маляра й графіка, творчість якого сповнена гуманістичного звучання, – професора Львівської академії мистецтв Миколи Бідняка.

    Привітати ювіляра на заньківчанську сцену піднявся голова Львівської облдержадміністрації Степан Сенчук, який відзначив передовсім несхитну громадянську позицію автора історичних полотен і портретів: “Ви показали, що незламний дух до життя є в українців нездоланним!” – і зачитав поздоровлення від Президента України. Глибоку шану від самоврядців міста Миколі Бідняку Василь Куйбіда склав зворушеною промовою, яку увінчували слова “Незбагненні шляхи Господні, коли 15-річному юнакові він забирає руки, але дарує крила”. Про цю окриленість йшлося й у телеграмах ювілярові від М. Жулинського, І. Драча, А. Чебикіна, О. Вінницької, П. Мовчана а також у поетичному експромті Р. Лубківського, що завершувався словами: “Хай Україна, славна Бідняками,/ Тисячоліття збагатить нове!”.

    Складні колізії долі художника і професійна оцінка його доробку постали із душевно проголошеного мистецтвознавцем Володимиром Овсійчуком перед нечисленною громадою творчого портрета Миколи Бідняка. “Мета його творчості і головна тема – Україна, тож навіть коли доля закинула до далекої Канади, він не зрадив цієї теми. Не в докір нашим співвітчизникам, але я не знаходжу відповідника у нашім краї, який би був такий відданий своїй справі, як Микола Бідняк,” – наголосив Володимир Овсійчук. “Він не думав про те, чи буде його малярство відповідати вимогам європейського чи американського мистецтва. Доля України стала ціллю його життя, і він творчістю прислужився для її звільнення. А особисте його життя було непростим. Батько його виемігрував із буковинського села Ланівці, що біля Чернівців, до Америки, там одружився із такою ж, як і він, бідною фінкою, що приїхала на заробітки. Малого ж Миколку він привіз на Батьківщину. Тут хлопчик і виростав у родині батькового брата – прийомним сином. У 1940 р., після приходу радянської влади, дядько з дружиною і Миколою перебираються до Сілезії. Потім війна. А згодом стався і той жахливий випадок, коли Микола орав поле – і підняв щось чорне, схоже на брукву. Граната розірвалася, позбавивши ставного 15-річного хлопця рук і ока. Він стікав кров’ю три дні, але полонені лікарі з госпіталю таки врятували йому життя. Микола Бідняк після цієї трагедії не зневірився в людях, а якось по-інакшому переосмислив своє життя, і всупереч немилосердним обставинам знайшов порятунок у творчості. Тримаючи вустами олівця, він навчився писати і малювати. До Америки приїхав уже з папкою рисунків, проте рідного батька в живих не застав (той помер буквально за тиждень до синового приїзду). У Калгарі завдяки фінансовій допомозі Петра Зварича здобув середню художню освіту в коледжі, де був найліпшим студентом. Відтак вступив на III курс академії в Торонто. Потім з’явилися замовлення на оформлення церков, які ніколи не розписував формально, бо завжди намагався передати глибокий зміст духовної цілісності. У сакральному живописі звертався до українських традицій малярства, а потім прийшов до візантійських його джерел. “Чорнобильська Мадонна” з-під пензля Бідняка показує нашу муку, але залишає надію. Не знаю навіть, який жанр у мистецтві він пропустив: історичні, релігійні твори, портрети, натюрморти, краєвиди, плакати, поштівки, марки... Усебічність його таланту вимагала великої підготовки, і він усе життя не переставав заглиблюватися в історію мистецтва. Незалежність від нестатків принесла йому співпраця із міжнародною асоціацією підтримки художників, які творять незвиклим способом (за допомогою губ, ніг). Ця асоціація з осідком в Ліхтенштейні виплачує своїм членам стипендію, популяризує їхню творчість, видає альбоми, календарі, поштівки з репродукціями. Так творчість українця Миколи Бідняка стала відомою в цілому світі, а він своїм талантом прославив Україну, бо творив на високому рівні й на патріотичній звитязі”.

    Вклонитися маестро, який присвятив себе ще й педагогічній діяльності, мали за честь викладачі ЛАМ і студенти, які здобули іменну стипендію Миколи Бідняка. До їхніх побажань приєдналися діячі усіх творчих спілок Львова, представники вищих мистецьких навчальних закладів, визначні діячі культури та мистецтва. Теплі слова прозвучали й на адресу дружини ювіляра – жінки, яка, пожертвувавши власною творчою кар’єрою співачки, цілковито присвятила себе тому, щоб доробок художника став відомим на Батьківщині. “Не було б прекрасної пані Марії, не було б і Бідняка в Україні!” –одностайно переконані всі львів’яни. Зрештою, й сам артист висловив навзаєм три подяки. Першу – Президентові України за увагу до мистецтва. Другу – ректорові ЛАМ Еммануїлові Миську. А третю – дружині Марії. І ці останні слова вдячності потонули в бурхливих оплесках.

    А одразу опісля святочної академії Микола Бідняк запросив на урочисте відкриття його ретроспективної виставки, розгорнутої у залах Національного музею у Львові. Відкриття виставки було велелюдним, як годиться, із пресою і телевізією. За концепцією укладача експозиції Ігоря Кожана, який підготував вже не одну виставку Миколи Бідняка в Україні, ювілейну ретроспективу відкриває славетний “Янгол над Львовом” (1991). Демонструється й не менш відома “Чорнобильська Мадонна”, привезена з Національного музею українського мистецтва в Києві, і подаровані Національному музею у Львові “Спас” і “Богородиця”.

    У п’яти залах знайшлося місце для життєписних документів (зокрема – особистого благословення Папи Римського), поліграфічної продукції, малярських портретів, графічних плакатів, зроблених ще в Канаді, а також натюрмортів і краєвидів. Пейзажі Миколи Бідняка, на яких зображена природа Канади й Карпат, вражають делікатним колоритом, бездоганною композицією навіть таких нестандартних форматів, як довга вузька горизонталь чи вертикаль. Та найбільше можна подивляти з широкого, сміливого, по-справжньому мужнього мазка, який збагачує пейзажну картину цікавою фактурою, бо натюрморти (на противагу краєвидам) виконані тонким штрихом. Як зауважив – на мистецтвознавче око – Володимир Овсійчук, “у краєвидах Бідняка дуже незвичною є та лінія, де земля з’єднується з небом. Епічна велич поля – його неповторний образ”. Нехай же таким неозорим полем стелиться й подальше життя непересічного митця й почесного громадянина Львова Миколи Бідняка – 70-річного ювіляра, якому “Поступ” щиро зичить із роси й води!
    М. Г.



    Із Індії на Збоїська – й до музею!
    РОМИ

    У п’ятницю, 4 лютого, о 16 год. в Музеї етнографії та художнього промислу (просп. Свободи, 15) за присутності польських етнографів відкриється виставка “Мандрівники у безмежжі віків. Цигани (роми) в Азії та Європі”.  Виставку укладено із збірок Варшавського музею Азії й Тихоокеанії й Окружного етнографічного музею в Тарнові. До привезених експонатів долучаться й зібрані в Україні, а наші народознавці стануть повноправними співучасниками цієї транс’європейської експозиції.

     Комісар польської виставки Ева Мільчарчик у тексті супровідного буклету до виставки так змалювала історію ромів: “Предки ромів, знаних у багатьох країнах під назвою цигани (або єгиптяни), борознячи дороги й бездоріжжя Азії та Європи, прикували увагу своєю таємничістю й мандрівним способом життя. Їх походження пов’язують із різними племенами, які вели кочовий спосіб життя, мали схожий вигляд і одяг. Незрозумілі причини й мета міграції дали багато різних витлумачень їх дій. Генеалогію циган насамперед пов’язують із постатями з Біблії, наприклад, із таким проклятим чоловіком, як Каїн. У долі циган вирішальну роль мала тема кари за скоєні предками гріхи. Виникнуло багато оповідок й про те, що цигани не допомогли Святій Родині під час втечі до Єгипту, а ще разом з єгиптянами переслідували юдеїв у єгипетській неволі. За ці й інші провини і спіткала їх кара – вічне мандрування.”

    Мотив вигнання з вітчизни, кари й покути не раз знаходив відображення у багатьох оповістях про циган із різних країв та епох. Так вимальовується доля циган із легенд та уявлень різних народів. Образ циган, що мандрують пішки, ведучи віслюків або мулів, нав’ючених своїм добром, або з кіньми, запряженими у своєрідні палубні візки, – належить вже до минулого. Нині тільки невелика частина циган провадить кочовий спосіб життя, частина – напівосілий, а більшість - цілковито осілий. Наприклад, у Польщі кочування заборонене указами уряду (1952 і 1964 рр). Але в пам’яті багатьох поколінь цигани й надалі будуть пов’язані з мандруванням та кочовим способом життя.

    У сучасній Європі цигани становлять одну з найгостріших соціальних проблем. Доходить до того, що у деяких східноєвропейських країнах від них прагнуть відгородитися – бодай елементарними мурами. Серед сучасних легенд і переказів про циган побутують радше ксенофобні уявлення про них як про криміногенні спільноти.

    Утім, народ, який, не маючи власної писемності, впродовж тисячоліть зберіг свою національну ідентичність, гідний уваги культурологів. “Більше взнаєш – краще зрозумієш”, – таким гаслом, либонь, керувалися організатори виставки (автор сценарію професор Лєх Мруз у співпраці з Адамом Бартошем, комісар Ева Мільчарчик, Йоланта Мінцберг, яка здійснила пластичне аранжування). В експозиції представлені різні предмети побуту цього кочового народу, їхній одяг, начиння. Загальну картину доповнюють документальні фотографії, авторства А. Бартоша, Й. Дорожинського, Й. Фіцовського, Л. Мруза, М. Покропека та Й. Свідерського.

    Із супровідних матеріалів до виставки можна довідатися і про існування найпоширеніших у світі назв циган: Cingarus (лат.), Tsiganes (фр.), Zigeuner (нім.), Цигани (рос.), Cigani (чеськ.), Cingeneler (тур.) та ін. На думку багатьох вчених ці назви походять від гностичної секти Ацингмів, яка колись існувала у Фригії. Англійська назва Gypsies , або Djupci у Східній Сербії, Jevg i Medjup в Албанії, Gitanos в Іспанії, – означає “єгиптяни” і бере свій початок із легенди, за якою цигани буцімто походять з Єгипту.

    Але насправді це не так. Самоназва ромів означає “чоловік, людина, мужчина”. Єдиним правдивим і неспростовним свідченням про походження циган виявилася їхня ... мова ромів. Саме через неї вдалося простежити шляхи розселення циган у напрямку з Азії в Європу. Батьківщина циган стала відомою 6 листопада 1763 р., коли в Wienerzeitung було опубліковано статтю про відкриття їхнього правдивого походження. Стаття була підписана Szekely von Dob, але насправді відкриття зробив угорський пастор Etienne Valyi. Завдяки порівняльному лінгвістичному аналізу йому вдалося встановити, що справжньою батьківщиною цього народу є Індія.
    С. В.
     

     

    Полезное и интересное для девушек http://ladys-things.ru ; Программа ТВ www.yaom.ru все тв каналы.