BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



[BRAMA Client Websites]
Поступ лоґо, Postup logo

[ <<< INDEX ]

 

 

POSTUP - ПОСТУП
субота, 29 січня, 2000 р.

  • [ст.1 (p.1)] - PDF
    1. перша сторінка
      • ЧЕХІЯ: Парламент обмежує права президента
      • ЕКСПЕРТИЗА: Українським референдумом зацікавилася Рада Європи
      • Євро зійшло на пси
      • Лазаренко обіцяє виступити перед конгресменами
      • Немає хліба, бо немає бульби?
    2. ПОСТУП У ЛЬВОВІ
      • Кілька слів
      • Мешканці наметів зустрілися з владоможцями
      • Нове пиво смакує краще
      • Надзвичайого стану не буде
      • Зростання з негативними тенденціями
      • Заходи в соціальній сфері
    3. НАША СТОЛИЦЯ
      • “Помисли” Андрія Содомори
      • Кишені, немов ядерний реактор
      • Вибух влаштовує УНА-УНСО
      • Дівчата для секс-бізнесу
      • Про що писали газети 29 січня 1920 рік
    4. поступ з краю
      • краєвид
      • Президентське послання
      • Українським референдумом зацікавилась Рада Європи
      • Далі два парламенти?
      • Кучма у Давосі
      • Робертсон зустрівся з Ющенком
    5. поступ у світ
      • Російсько-чеченська інформвійна
      • Останнє звернення до нації
      • Теракт у Карачі
      • світоогляд
    6. економічний поступ
      • край
      • Найважчий період енергетичної кризи подолано
      • Світова еліта – в Альпах
      • СВІТ
    7. МИТЦІ У ПОСТУПІ
      • Рейтинг художників, критиків та істориків мистецтва: Вперше у Львові!
      • Вагомість впливу на сучасне мистецьке життя у Львові
      • Що залишилося поза табличками й цифрами?
      • Мистецтво повинно бути вільним від усіляких оцінок
      • Вагомість внеску творчості художника у мистецтво: Скульптура
    8. КАУФМАН У ПОСТУПІ
      • Мінливість постійного часу
      • Чутки про смерть галереї дещо перебільшені
    9. ПОСТУП ДУХУ
      • Пам’яті героїв Крут
      • Сестри Милосердя святого Вінкентія
    10. РЕЛІГІЙНИЙ ПОСТУП
      • Релігійні організації України: Конфесійна структура
    11. спорт-поступ
      • 12 уроків тенісу
      • Кращі з кузні спортсменів
      • “Карпати” звикають до снiгу
      • СПОРТ-БЛІЦ
    12. ПОСТУП-SCRIPTUM/a>
      • КАЛЕНДАР
      • Маленькі історії про великих людей
      • гороскоп на 29 січня
      • Анекдот
  • pp_17_8

     
     

    КАУФМАН У  ПОСТУПІ

    СТОРІНКА 8

    № 17 (461), субота
    29 січня 2000 року



    Мінливість постійного часу
     

    Катерина СЛІПІЧЕНКО 

    ВЛОДКАУФМАН

    Надзвичайно знаний, цікавий, різноманітний львівський художник Володимир Кауфман зробив львів’янам чудовий подарунок до зимових свят: нову акцію-виставку, яка відкрилася 31 грудня, в останній день 1999 року.

    Але подарунок цей має стати не лише приємним, а й довготривалим, адже рік 2000 вже розписаний художником “поакційно” і має стати роком “видива у трьох акціях”: 31.12.99-23.01.00 – акція 1 “Час-константа”, 10.03.00-26.03.00 – акція 2 “З других рук” (Second hand), 01.09.00-17.09.00 – акція 3 “Лапання часу”.

    Таким чином, для обдарованих глядачів усе лише починається. Загальновідомо, що очікування подарунка не менш приємне, ніж його отримання. Так що маємо на дворі 2000 рік і чекаємо його “влодкауфманівського” заповнення.

    Вже  мали першу частину видива, у якому його автор робив ніщо інше, як бавився з часом. Зупинити прекрасну мить намагався ще класик, а от зупинити мить будь-яку просто тому, що вона – час, Кауфман вирішив за допомогою самого нещадного часу.

    Час – невтомний руйнівник, і зупинити цей фатальний perpetuum mobile не здатен ніхто. Проте можна плисти разом із часом, перетворивши його біг на власний перформенс, як це робить не менш невтомний фіксатор Кауфман.

    Кауфман уже перетворював у художній об’єкт, у статистів перформенсу своїх глядачів, а також коней, баранів та інших братів менших. Тепер він робить об’єктом час. І Кауфману все одно, що час неможливо побачити. Як майстер візуального мистецтва він робить час видимим. Фарба крапає на полотно, як дощові краплини, і з них утворюються видива, а нерухоме полотно стає мінливим, як сам час.

    Кауфман не бажає віддавати часу навіть дещицю влади і сам втручається в експозицію, щоденно міняючи її, таким чином не дозволяючи часу втрутитись і залишаючи його константою. А потім він оповиває її білим кольором, роблячи паузу, і знову творить поперед часу.

    У першій акції він сперечається з постійністю часу, створюючи дзеркальне відображення об’єктів у самих собі, ніби зіштовхуючи чолом мить теперішню та мить наступну, завтрашню та теперішню.

    На наступних акціях час має далі робити актором Кауфмана: у другій акції він стане вторинним продуктом, а в третій мають демонструватися прилади, якими людство намагалося спіймати час. Механічні прилади можуть лише повідомити про його стан, а от фіксатор Кауфман віднайшов засіб і час теж трансформувати у категорію художню. Тож у нього є фарба, пензлі, полотно, об’єкт та час. І робить він з ним те, що вважає за потрібне.
    Переважно ситуація складається таким чином: художник бачить у реальності об’єкт і малює його. Тут усе складається інакше: художник малює об’єкт, а потім той об’єкт виникає поза картиною. Час можна не лише зупинити, а й пустити назад. Навіть цифри на датах акцій ніби рухаються у зворотному напрямку: 99-00. А далі? Певно, наступні акції.


    Влодко Кауфман:
    Чутки про смерть галереї дещо перебільшені
     

    "ДЗИГА"

    Тирса часу з-під Кауфманової пилки символізувала пересипання сухого, вже зневаженого часу. Часу, що точить мури, нищить нашу замурованість, закритість. Часу, що відчиняє двері, а нам робиться лячно зазирати до якоїсь (якої?) середини. Що там? Художник запрошує увійти (чи вийти?) – до якої відкритості? Довга демаркаційна лінія у вигляді столу, що немов накритий до якоїсь учти. Може, на тризну часу. Дзеркальна симетричність, моторошна педантичність у викладених розполовинених предметах. До завершення виставки їхнє розташування обернеться навспак, а самі вони неначе зблизяться. І все – ці предмети, купу брязкучого залізяччя й інші не менш чудернацькі об’єкти – вкриє біла фарба з пульверизатора: сніг забуття, сіль пізнання? Чомусь спадає на гадку Грінвеєвське ZOO. І одразу ж вмикається відео. Те, що передувало експозиції, зафільмовано з не меншою педантичністю. Це шокує і провокує водночас. Кауфман переломлює хлібину, Кауфман розрізає живу рибу, розбиває шкаралупу яєць, розпилює раму, труби, касети, руки, слухавки, книжки... Згадуються сторінки з Неборакового “Повернення в Леополіс”: “Мені було шкода дивитися на рибу... Але нам, здається, обіцяно мистецтво, а не бойня. Бо Влодко Кауфман, який усе це придумав, – не муляр, не кухар і не гицель, хоча, кажуть, і працював колись у місті над Невою собаководом. (Ага, ось чому псяча тема на цій виставці представлена квазімалярством!) Риба тріпочеться з неймовірною швидкістю. Риба кається. Риба хоче повернутися назад. Але ми невмолимі... Бо Кауфман таки безглуздо забив рибу на очах у публіки... Навіщо Влодкові вбивати рибу?.. Щоб унаочнити ним же вигадану притчу? Щоб зіштовхнути християнський символ з безбожним теперішнім? Бо він – Риба. Кауфман вбиває себе. Бо ж – Риба. Знудьговані львів’яни і львів’янки повинні після цього акту, здавалось би, відчути щось. Що ж це? – докори сумління? напруження думки? політ фантазії? кайф від дешифрування символічних нагромаджень?”.

    Календарик на 2000 рік, випущений “Дзиґою”, містив не тільки nota bene про артміксову Кауфманову акцію, якою ознаменувався перехід до Y2K, а й оптимістичне очікування двох наступних. Жодних інших прогнозів він не давав. Тому такою прикрою несподіваною стало для багатьох шанувальників мистецтва повідомлення про те, що з виставками “Дзиґа” вирішила розпрощатися. Як? Невже? Чому? Найліпше про це випадало довідатися у своєрідного дзиґівського “талісмана”, з іменем якого пов’язана розкрутка саме проектів, так чи інакше дотичних до образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, – художника Володимира Кауфмана.

    – Влодку, вже з тиждень відтоді, як демонтували Твою виставку, Львовом ширяться чутки, що “Дзиґа” буцімто збанкрутувала і закривається. Що послужило підставою до таких пліток і чи мають вони реальне підґрунтя?
    – Час зараз такий, що не доводиться чекати підтримки ані від кого, треба самим розраховувати на свої сили. Хто ж стане утримувати мистецьку галерею собі в збитки? Отже, цілком логічно, що відбувається трансформація самої галереї. Підкреслюю, йдеться виключно про галерею, а не все МО “Дзиґа”. Та й галерею ми не закриваємо в тому сенсі, що вона стане недоступною для художників, які хочуть зреалізувати з нами якісь цікаві проекти. Ні, виставки будуть, – а як же без них! Просто ми вирішили робити їх значно менше. Бо зміна експозиції в такому шаленому темпі – щодва тижні – вже не задовольняє ні нас, ні львів’ян. Будемо ретельніше планувати виставковий графік і добре думати над тим, кого запрошувати до тих виставок. Самих виставок на рік може бути 5-6, взагалі необмежена кількість, але вони неодмінно мусять бути першокласними.

    – На твою думку, це сприятиме рейтингу галереї та її іміджу?
    – Так, тому що, коли виставки робляться одна за одною, – їх багато, але...  Але рано чи пізно список художників вичерпується. І забивати час і площу під пересічні виставки або (якщо якась виставка з незалежних від галереї причин зривається) під випадкову і поквапливу заміну – значить у цій гонитві трохи збіднити якість самої подачі творчої діяльності художника. Тому ми вирішили, що виставки будуть, але в проміжках між виставками (в часі це можуть бути значні терміни – місяць або три – це залежить від того, наскільки ми оцінимо кожну виставку як цікаву) зробимо постійну експозицію. На час змінних виставок постійну експозицію згортатимемо.

    – А якою, на думку дирекції галереї, мала би бути постійна експозиція, щоб вона стала прибутковою справою? Адже донедавна “Дзиґа” (за винятком кількох перших місяців роботи) не брала платню за вхід, та й взагалі була на дотації в інших “дзиґівських” структур?

    – Постійна експозиція повинна нас трохи рятувати фінансово. Отже, по суті ми взяли курс на мистецький салон. Ми вже маємо такий досвід, і наша маленька крамничка відома багатьом львів’янам.
    – Ага, то знову антик?! Здається, така сама доля спіткала перед тим і чудову львівську галерею сучасного мистецтва “Галарт”, яку заснував свого часу Георгій Косован. Там також через кон’юнктуру, яка склалася на ринку, довелося “перепрофільовуватися” на банальну торгівлю антиком.
    – В нас антикваріат буде також, але це – лише один із підрозділів постійної експозиції. Основним її елементом буде представлення львівської графіки. Ми відбираємо солідних авторів графіки, укладаємо з ними угоди. Слава Богу, що Львів має дуже потужних графіків, із більшістю з них ми вже переговорили, – результати позитивні, з їхнього боку зустрічаємо дуже серйозне зацікавлення.

    – А хто персонально? Коло Подольчака? Дергачова?
    – Так, це й Денисенко, і Романишин, Дем’янишин, Красник, той же Дергачов – тобто графіки, відомі не тільки у Львові, а й за кордоном. Я думаю, що це буде цікаво. З’явиться можливість стежити за розвитком графіки, бо зараз вона начебто є у нашому художньому житті, але її здобутки не фіксуються, твори відомі у вузькому колі, колекціонують їх здебільшого знавці з інших країн.

    – Отже, “Дзиґа” піде шляхом вузької спеціалізації?
    – Можна сказати й так, хоч салон буде універсальним щодо тих творів мистецтва, які там продаватимуться. І, окрім того, не слід трактувати “Дзиґу” тільки як виставковий зал, адже у нас є й музичні проекти, для яких ми використовуємо це приміщення.

    – Очевидно, львів’янам прикро було почути, що галерея зникає, і чутки – одна страшніша за іншу – випливають саме з неусвідомленого страху втратити один із найулюбленіших осередків молодіжної культури, який відзначається духом експериментаторських пошуків.
    – Ні, чутки про смерть явно перебільшені. Запевняю всіх: галерея не зникає безповоротно. Вона просто перепрофільовується, міняє свою спеціалізацію. Ми сподіваємося, що в такому вигляді вона буде якіснішою у всіх відношеннях: і з фінансового боку – допомога, і з мистецького – показ нетрадиційних, цікавих проектів. Я вважаю, що слід
    більш доскіпливо відфільтровувати пропозиції художників, ретельніше підходити до концепції показу творів. Треба уважніше відслідковувати, що ж саме може зацікавити львів’ян, а вже тоді братися за організацію якоїсь виставки. Судячи по тому депресивному часі, який зараз триває (“депресивний” – це за ставленням соціуму до мистецтва: коли не негативного, то апатичного), маємо хвилю збайдужіння. Це не можна скидати з рахунку.

    – То, конкретніше, коли настане оновлення?
    – На початку лютого, приблизно третього числа, буде відкрито салон. Зараз ще триває реконструкція, набираються об’єкти. Відкриття оновленої галереї вже буде з експозицією графіки! А вже коли ми робимо якусь виставку, то завжди готували і готуватимемо до неї супровідну акцидентну продукцію: інформаційні матеріали, буклети, каталоги, листівки.

    – Значить, реконструкцією галереї ви хочете внести якесь пожвавлення в мистецьке життя Львова, а не навпаки?
    – Певне, що про стагнацію не йдеться. Це не смерть. І не реанімація. Це зміна специфіки. Зрештою, що б ми не робили – ми завжди експериментуємо. От і теперішні зміни можна сприймати за черговий експеримент. Так легше жити. “Дзиґа” завжди в русі!

    В. С.