| ||||||||
![[BRAMA Client Websites]](http://www.brama.com/banners/miniads9.gif){kind=small}
|
ADVERTISEMENT
 Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org | |||||||
| |||||||||||
[ <<< INDEX ]
|
POSTUP - ПОСТУП
|
тб-поступ Robin hood, Bodyguard & Patriot Кевін Костнер про свій колишній проект фільму з леді Діаною. – Почнемо відразу зі суті: Ви справді збиралися зняти з принцесою Діаною продовження фільму “Охоронець”? Повідомлення про такі плани досі однозначно заперечувалися прессекретарями Букінгемського палацу. – Це дуже делікатна справа, але я з радістю дам інформацію з цього приводу. Справді, така домовленість існувала, але трагічні події звели цей проект нанівець. За три дні до автокатастрофи у Парижі переді мною на столі лежала друга перероблена версія сценарію, дуже вдало зроблена і добре написана. Це мала би бути класична love-story, дія якої відбуваєтьcя у Гонкозі. – Ви вважаєте, що принцеса була достатньо здібною акторкою для такої ролі? – Я переконаний, що Діана не гірше зіграла би свою роль, аніж Вітні Х’юстон у першому фільмі. Я збирався так організувати зйомки, щоб ця роль не вимагала від принцеси забагато, але й щоб це стало досягненням для самої Діани і було цікавим для глядача. – Обидва Ваші останні фільми “Водяний світ” і “Поштар” демонструють вимираючий світ, у якому ті, хто вижив захоплюються чудернацькими ритуалами. Можна було б сказати, що обидва фільми провокують негативні екстреми, щоб викликати у глядача позитивні імпульси. – Таке трактування мені ближче. Кожен може уявити собі, що станеться, коли раптом натиснуться червоні кнопки. Я розповідаю людям сюжет “Перший день після” про початок після кінця. – Іншими словами цей сюжет можна переформулювати приблизно так: Земля може загинути, але дух американських першовідкривачів – ніколи. – Ні, це не так. Фільм розповідає про те, як людська солідарність і кохання перемагають у світі позбавленому надії. Цей оптимістичний погляд на світ є для мене дуже важливим, бо він відображає моє уявлення про Америку. Я народився у цій країні і дуже її люблю, але одночасно я в розпачі від стану нашого суспільства і його культури, які перебувають приблизно в тому ж стані, що й зруйнована цивілізація у моєму новому фільмі. Усі ми потребуємо трохи більше надії, і поштаря, який знову примусить нас повірити у краще. Я – патріот, і я вболіваю за Америку! Починаючи від винищення індіанців і до расистської дискримінації, яка ще триває, я ознайомлений з усіма темними сторонами нашої історії і намагаюся як режисер звернути на них увагу глядача, використовуючи для цього жанр розважального кіно. З духом першовідкривача а’la “Bonanza” це не має нічого спільного. – Ви вважаєте за можливу версію: на Землю чекає знищення? – Як ідеаліст я сказав би “ні”, але як скептик я говорю: “Я готовий до найгіршого”. За матеріалами часопису “Cinema” підготувала -- Наталка Сняданко.
Останній самотній герой Він – ікона американського кінематографа. Як у ролі самотнього вершника, так і у ролі поліцейського. Довкола Клінта Іствуда у світовому кіно вже створено міф, і міф цей переживе не лише його самого, він переживе й більшість фільмів за його участю. На сьогодні жоден із голлівудських акторів не може дорівнятися до нього. Клінт Іствуд – останній справжній герой. Він не подібний на жодного з нас, і тим більше на жодного з тих, які з лазерними пістолетами 35 калібру борються зі злом. Іствуд стоїть поза рамками будь-якого порядку, він – святий, який сам встановлює правила, як це буває лише у кіно. Як і всі святі, він може ходити по воді чи падати обличчям на асфальт, не похитнувши при цьому свого німба. Полові Ньюману і Роберту Редфорду для цього бракує сміливості, а Арнольду Шварценеггеру – інтелекту. Коли Редфорд у фільмі “Безшумні” (1992) перечіпається через лавку і мало не падає, він говорить: „I am too old for that shit!” (“Я надто старий для такого лайна!”), але робить це тільки для того, аби підлеститися до публіки. Тільки Іствуд може дозволити собі бавитися з власним іміджем. У фільмі “Безжально” (1992) він майже не їздить на коні, у стрічці “На лінії вогню” (1993) звичайний нежить перетворює впевненого у собі охоронця президента на закомплексованого чоловіка, у фільмі Віма Вендерса “Мости над річкою” (1995) він так довго стоїть під дощем, що його волосся налипає над чолом як лижна шапочка, а у фільмі “Абсолютна сила” він нагадує художника-самоука, який зашвидко вийшов на пенсію. Ну і що з того? Усі ми чудово знаємо правду про те, що навіть у свої 60 Іствуд усе ще тримається у сідлі як справжній ковбой і жоден нежить не примусить його револьвер здригнутися. А те, що, навіть промокнувши наскрізь, він однією лівою загребе будь-якого бандита настільки ж очевидне, як і те, що за іміджем художника-самоука криється майстерний злодій. Іствуд – це завжди чоловік із джокером у рукаві. Ознаки, які неможливо переплутати, і які не змінюються роками: сигарильйо, пончо і очі, вузькі, як щілини бійниць. Кілька поколінь кіноманів виросли з усвідомленням того, що кожен телевізійний вечір – це своєрідний вівтар Клінта Іствуда. Мінімалістичні вестерни за його участю від Серджіо Леоне “За жменю доларів”, “На кілька доларів більше”, “Хороший, поганий, злий” у 60-х рр. було відзнято в Іспанії. Самотній вершник, Іствуд скаче широкими рівнинами і встеляє їх трупами, але сам він – незмінно хороший, хлопчики називали його просто “Клінт”, говорили про нього так, ніби щодня грали з ним у футбол, і тікали зі школи на фільм “Брудний Гаррі” та три його продовження. А через багато років, у 1988 59-річний Іствуд знову вразив своїх шанувальників несподіваною зміною амплуа: він зняв фільм “Птах” про саксофоніста Чарлі Паркера, хоча за рівнем він не дотягає до відомої і знятої на два роки раніше стрічки Бертрана Траверньє “Близько опівночі”. У Траверньє роль Паркера зіграв відомий джазист Декстер Гордон, у Іствуда – Форрест Вітейкер. Своє рішення Іствуд пояснив так: “Насправді не так уже й багато існує суто американських жанрів і видів мистецтва. Винятками є лише вестерн, джаз і блюз”. Сила іствудівського пістолета робить із нього героя вигаданого нігілістичного світу. Кар’єра, яку він розпочав у 50-х рр. як ковбой у телесеріалі „Невиправлена шкіра”, сягнула свого апогею у 1993 році в епічному антивестерні “Безжально”: Іствуд отримав Оскара за кращу режисуру. У поважному віці падаючий рівень гормона тестостерона в крові дуже змінює характер багатьох супергероїв: вони створюють, переважно, лише нові рецепти салатних соусів або повчають своїх нащадків. Іствуд же не збирається здаватися і готує свою 21 режисерську роботу “Північ у саду Добра і Зла”. Його особиста програма залишання нащадків називається Морган і народжена 12 грудня 1996 року у шлюбі, який актор взяв у 1996 році з 31-річною ведучою теленовин Діною Руїс. Зараз йому 66, але коли він сміється, то у це не віриться. Вузькі голубі очі, прямі зморшки на чолі, ідеальна постава. Іствуд розповсюджує довкола себе весняний настрій і говорить: “Я роблю все, що ніколи не зробив би Джон Вейн. Я – герой, але я стрілятиму в спину негідникові”. Голлівудським акторам не потрібні закони – у них є свій власний кодекс честі. Але Іствуд завжди вважав себе аутсайдером. Як у житті, так і в кіно. І сьогодні ніхто не знає, скільки заробляє Клінт Іствуд, який живе на віддаленому ранчо у Каліфорнії, осторонь від голлівудської метушні чи скільки є у нього дітей, з огляду на численні зв’язки з жінками. Спекулятивні здогади стверджують, що сім. Він задіяний у найрізноманітніших справах: у 80-х рр. він протягом одного терміну був мером у Кермелі, містечку, де знаходиться його вілла. Але це цікавило його лише тому, що у той час він саме посварився з місцевими будівельними установами. Іствуд – людина самостійних рішень. Він без зайвих емоцій розлучається з жінками: наприклад, у 1989 році він за одну ніч поміняв замки на всіх дверях свого будинку, щоб виселити тодішню подругу Сондру Лок. Так само холодно й методично він прощається з друзями. Наприклад, із Фріцом Манесом, із яким вони дружили 12 років і який був управляючим фірми Іствуда, а потім був звільнений без обговорення причини. Причому справами фірми Іствуд не особливо цікавиться, про що свідчить хоча б той факт, що службовці, які працюють там понад 10 років, жодного разу не бачили його на фірмі. І сьогодні улюблене амплуа Іствуда – це самотній месник, точнісінько як у одній із його ранніх режисерських робіт “Чужинець без імені” (1973). Це пояснюється не в останню чергу снобістcькою зневагою Голлівуду до сина робітника з Оклахоми, яким Іствуд прийшов у кіно. Позбутися такого зневажливого й упередженого ставлення до себе акторові не вдавалося ще протягом тривалого часу. Уже навіть після того, як касовий успіх “Брудного Гаррі” зробив його всесвітньо відомим, кінокритик Вінсент Кенбі писав: “Іствуд не грає, він виглядає, ніби вставленим у дерев’яну раму”. Клінт Іствуд – консервативний анархіст, короткотривалий успіх, як і короткочасна кіномода, його не цікавлять. Багато хто закидав йому заскорузлість. Наприклад, про “Брудного Гаррі” критика писала: “Фашизм, що черпає натхнення у середньовіччі”, або у французькій “кінобіблії” Cahiers du cinеma читаємо: “рафінована самопародія”. Але самого Іствуда все це не хвилює. Це не в його стилі: намагатися сподобатися публіці чи продюсерам: “Я ненавиджу тенденції і моду. Якщо хтось мені говорить, що зараз панує та чи інша тенденція, я йду геть і роблю протилежне”. Йому вдалося втримати рівновагу між двома протилежностями: фільмами, які відповідають його іміджеві і приносять багато грошей, і фільмами, які задовільняють його ностальгію за правдивістю. Але часом йому вдається досягнути й одного і другого одночасно. У найкращій сцені з фільму “Абсолютна сила” Іствуд перериває суперечку з поліцейським словами: “Я мушу бігти до лікаря у справі мого серцевого електростимулятора”. А після того, як він іде, поліцейський не може прийти до тями: “Навіщо йому серцевий електростимулятор? Не можу зрозуміти!” І це правда – святим потрібен буде серцевий електростимулятор уже після того, як Іствуд рекламуватиме нічний крем для обличчя. -- Н.С.
|
|
