| ||||||||
![[BRAMA Client Websites]](http://www.brama.com/banners/miniads23.gif){kind=small}
|
ADVERTISEMENT
 Ukrainian Autocephalous Orthodox Church - uaoc.org | |||||||
| |||||||||||
[ <<< INDEX ]
|
POSTUP - ПОСТУП
|
pop-art-поступ Насичені фарби і стриманий дизайн Мода Унгаро Еммануель Унгаро знову показав себе модельєром старої школи, який усе ще є шефом у власному домі моделей, а не так, як Шеррер, Діор чи Жіванші, яких витіснили нащадки. Кожна нова його колекція є вираженням його власного, яскраво індивідуального стилю. Короткі піджаки, кольорові, з найінтенсивнішими відтінками жовтого, коралово-голубого, червоного чи зеленого, із кришталевими квітами на грудях, поєднані з довгими спідницями. Оксамитові шалі, волани, драпірування, які огортають тендітні фігурки модельок, – усе це останні моделі від Унгаро. Жіванші “Непокірна дитина”, дизайнер лінії моделей, демонстрованих на показі цього сезону дому Жіванші, Александер Мак-Квінн днями ще раз підтвердив давно помічену шанувальниками високої моди тенденцію: на фоні епатажних моделей Унгаро і Шеррера Мак-Квінн виглядає дуже добропорядно і стримано. Колись моделі Мак-Квінна теж були епатажними і шокуючими, але зараз ця “хвороба росту” минула, і ось уже вкотре він презентує дуже класичне шоу, а саме – колекцією костюмів. З них складалася переважна більшість моделей, і тільки час від часу дизайнер різко змінював напрям руху і демонстрував, наприклад, сріблястий корсет, поєднаний із штанами з чорного оксамиту. А поміж тим Мак-Квінн професійно розважає глядача, демонструючи вовняний костюм, оздоблений антикварними ґудзиками і скомбінований з оксамитово-шовковою тунікою. Колекція продемонструвала дуже багато сірого кольору, інші барви з’явилися тільки у самому кінці. Шеррер Жан-Луї Шеррер презентував свою колекцію одночасно із Мак-Квінном. Дизайнер цієї лінії моделей Стефан Ролланд комбінував костюми, виконані у насичено-червоних кольорах, із короткими приталеними маринарками. Потім він досить швидко перейшов до шкіри, майже переважно лакованої, часто яскравих, навіть у чомусь епатуючих кольорів. Траплялася шкіра пітона, крокодила, навіть антилопи. Остання у вигляді “трофеїв” часто обвивала талії моделей. Багато яскраво-шокуючого рожевого кольору, перемішаного з чорним, білим і червоним. -- Н. С.
Голлівуд – небезпечне місце Міла Йовович народилася у Києві і стала у Каліфорнії супермоделлю і кінозіркою Голлівуд – це небезпечне місце для 15-річних дівчаток. Особливо, якщо вони надто гарні для нашого жорстокого світу. І якщо вони потрапляють у руки не тих чоловіків. І якщо вони мають амбітних матерів. Тоді їм доводиться грати головні ролі у фільмах типу “Голубої затоки”. Мало тексту, мало змісту. Брук Шилдс почала свою кар’єру акторки і фотомоделі у кінці 70-х. Коли їй було 12, вона зіграла повію у найсуперечливішому фільмі Луїс Малля “Чудова дитина”. У 1980 вона зіграла головну роль у “Голубій затоці” – і у 16 її кінокар’єра була завершена. Міла Йовович теж належала до таких дівчаток. Її мати, ще коли дівчинка відвідувала початкову школу, послала її вчити іноземні мови і до школи акторського мистецтва. Її фотографував Річард Аведон, коли Мілі було 12, для образу “найнезабутнішої жінки у світі” у рекламі компанії Revlon. Потім для реклами своєї продукції її запросила фірма Guess. І журнали всього світу прикрашали свої сторінки Мілою. Можливо, їй просто пощастило. Можливо, 90-ті роки прихильніше ставилися до дівочих мрій. Але так чи інакше, Міла Йовович пережила все – навіть головну роль в одному із найгірших голлівудських фільмів “Повернення до голубої затоки”. Відтоді минуло майже 10 років, і неможливо стверджувати, що тепер Міла Йовович вже не така популярна: L’Oreal, Vogue, Time, Брюс Вілліс, Геррі Олдмен, Келвін Кляйн, Джанні Версаче, Люк Бессон, Канни, Ленні Кравіц, Спайк Лі, Chanel, Revlon, Річард Лінклейтер, The Face, Джон Гальяно, Вайнона Райдер, Роберт Доуні-мол., Надя Ауерман, Хуго Босс, Дензел Вашингтон, Крістіан Слейтер, Кейт Мосс, Жан-Поль Готьє. Це імена марок і фірм, фотографів і режисерів, акторів, музикантів, дизайнерів і модельок, фестивалів, з якими вона у своєму житті мала справу. Це читається як реєстр закоханого у зірок століття. І нове тисячоліття збирається продовжити цю традицію: Дастін Хоффман, Джон Малкович, Фей Данавей, Вім Вендерс, Мел Гібсон, Боно. З першими трьома вона грає у фільмі Люка Бессона “Жанна д’Арк”, у гостросюжетному фільмі, який французький режисер переодягнув під фільм історичний. З рештою вона знялася у фільмі “Готель на мільйон доларів” (початок кінопрокату – 10 лютого). Вім Вендерс – режисер, рок-зірка Боно написав сценарій, Мел Гібсон грає головну чоловічу роль, а Міла Йовович – божевільну “панк-дівчину”. Міла, якій тим часом виповнилося вже 24 роки, не лише переросла тінейджерську кар’єру – з неї навіть виросла справжня кінозірка. Але такий спосіб існування не міг не залишити слідів у її особистості. У середу вранці, о 10.30, Міла Йовович приходить до конференц-зали її власного прес-агентства у Лос-Анджелесі, виглядаючи, як дитя вулиці, якому дістається забагато проблем і замало сну. Вона вбрана у сині джинси і футболку з вицвілим зображенням Мони Лізи, кидає на стіл цигарки, мобільний телефон і банку кока-коли та починає свій монолог. Вона розповідає про хід зйомок минулої ночі, про подружню пару, яка вранці сварилася і не давала їй спати, про свою квартиру в Нью-Йорку, де стоїть ударна установка – і де ніхто не скаржиться на галас, про свого друга, письменника, який виховує власних дітей сам (замість того, щоб послати їх до школи), про рекламу гігієнічних тампонів, якою їй, хочеться вірити, ніколи не доведеться займатися, про сон, що їй на голову падає фортепіано, про акторок, які хворіють на грибок, про Габріеля Гарсіа Маркеса і його роман “Сто років самотності”. Їй хочеться знати, чому це раптом хтось із присутніх ставить свою склянку з водою не на підставку, а поруч. І раптом вона втуплюється у стіну і говорить: “Я не можу більше нудитися”. Або: “Я живу, і я помру – між одним і другим є чимало роботи. І як можна нудитися, коли на світі існує стільки цікавих речей, як, наприклад, ця стіна – справді кльова стіна”. Міла Йовович – це божевільна дівчинка. Питання тільки в тому, чи то її божевільне життя зробило її божевільною, чи вона просто обрала собі життя, яке їй личить? Вона народилася у Києві в сім’ї лікаря із Югославії і української акторки. Їй було 5, коли її батьки емігрували до Каліфорнії і там перебивалися, прибираючи у будинках багатих американців, зокрема у режисера Браяна де Пальми. Мати посилала Мілу вранці до школи, після обіду – вчитися танців і акторського мистецтва. Дочка повинна була продовжити кар’єру матері, яка не втрималася серед жорстоких правил централізованої кіноіндустрії “cовка”. “Вона – типова радянська мати. Вперед, роби це, а потім це! Ми мусимо втікати, ми мусимо досягнути чогось, ми мусимо все подолати”. У школі її обзивали комуністкою і зневажали за проживання у провінції. І коли в 11 років її нарешті виявило агентство моделей, а трохи пізніше вона зіграла у перших фільмах, вона гордо показала у класі свої перші фотографії, зроблені Річардом Аведоном. Але це нікого не цікавило. “Це було життя, яке для мене вибрала моя мати. Ніхто не може собі уявити, як важко доводиться у цій країні дітям емігрантів”. Незабаром її фото з’явилося на обкладинках міжнародних журналів. Вона возила за собою на фотосесесії своїх ляльок і дитячі книжки, але її заробітки визначалися семизначними цифрами. У вільний час вона бігала по вулицях Лос-Анджелеса із місцевими хлопцями, малювала графіті, крала у супермаркетах і хизувалася своїми кредитними картками. Щоб нарешті стати самостійною, вона кинула школу. Їй саме виповнилося 16, і вона поїхала зі своїм другом, якого можна побачити у фільмі “Ніяково і соромно”, до Лас-Вегаса, вийшла там заміж і подзвонила своїй матері в Лос-Анджелес, щоб повідомити їй радісну новину. Через два місяці мати Міли анулювала шлюб. Заради помсти Йовович вирішила більше не займатися акторством і заробляла гроші, працюючи моделлю. Їй здавалося, що ролі, які вона зіграла дотепер, нічого не варті. У Лондоні вона вирішила зайнятися музикою і записала альбом “Божа комедія” – у стилі, що нагадував модерний фольк-поп, – і навіть дочекалася кількох позитивних критичних статей. Вона знялася (і це була її власна ідея) із “косяком” у зубах для журналу наркоманів High Times і в 18 говорила вже про зеніт своєї кар’єри. У такому віці інші тільки починають пізнавати світ, а Міла Йовович вже перетнула один раз мікрокосмос шоу-бізнесу. Тим часом вона записала другий альбом “Сесії людського дерева” (The Peopletree Sessions). А у 1997 нарешті зіграла роль у справжньому, а крім того – успішному фільмі Люка Бессона “П’ятий елемент”. Вона вийшла заміж за Бессона, а потім розлучилася з ним. Вона підписала контракт на мільйон доларів із концерном L’Oreal. І знову зустрілася із своїм батьком, якого у 1994 році засудили до тривалого ув’язнення, бо він був замішаний в одному з найбільших скандалів, пов’язаних з махінаціями зі страховими полісами. Поступово життя Міли Йовович стало трохи спокійнішим: “Я не знаю. Я – акторка і топ-модель. Я знімаюся на фото, даю інтерв’ю і дозволяю їх тиражувати. Звичайно, можна сказати, що я зіпсувала cвою юність, але бути моделлю було простіше, ніж грати на піаніно чи брати уроки танцю”. Можливо, за кілька років вона стане справжньою акторкою. Як Меріл Стріп чи Джина Роулендс. Можливо, божевілля шоу-бізнесу ще наздожене її. Цілком можливо, але так само можливо, що одного дня вона залишить далеко позаду Голлівуд і L’Oreal, подивиться поперед себе і почне шукати пригод. “Я завжди хочу залишати для себе все відкритим, – говорить Міла Йовович. – Це дуже слов’янський спосіб дивитися на речі. Я все ще божевільне дівчисько з Києва, яке хоче всього лише вижити в цьому світі”. -- Н. С.
|
|
